Спогади з Донбасу, прагнення до самовдосконалення, естонська кілька та інші думки посла Естонії

Внутрішній дворик поспілкувався з послом Естонії в Україні паном Ґертом Антсу. Він розповів нам, що в Естонії думають про «Північний потік-2», українську та естонську кухні, українську і естонську мови та найбільш важливі спогади за три роки його роботи в Україні.

Яка Ваша головна місія як посла тут, в Україні?

Така сама, як і в інших послів: посилити зв’язки між нашими країнами. Україна, вочевидь, знаходиться в особливій ситуації, бо вона проходить шлях реформ та зіштовхнулася у війні з агресором. З обох сторін це наша моральна відповідальність – допомогти Україні з реформами, як політичними, так і економічними.

Як стало можливим, що така невелика країна, як Естонія, може протистояти російській агресії?

На щастя, ми не змушені боротися з реальною агресією. Але якщо подивитися на ваше питання в ширшому значенні – ми знаходимося в кращому положенні: наші економічні умови набагато ліберальніші, ніж в Росії, набагато привабливіші для громадян. Зокрема, у нас в Естонії є достатньо багато російськомовних, тих, для кого російська є рідною мовою, – але жоден з них не вирішив переїхати в Росію. Навіть у випадку, якщо вони критично ставляться до естонського уряду, ми залишаємося більш привабливими для етнічних росіян. Ба більше – у нас є переселенці, що переїжджають з Росії до Естонії.

Напевно, Ви маєте схожі нюанси з російською мовою, які є, зокрема, в Латвії. Чи можете ви назвати ситуацію з російською мовою в Естонії проблемою?

Це проблема, а кожне суспільство має мати єдиний курс на вирішення проблеми. Якщо ви маєте потужну меншість, то цього курсу важче досягти. Це стосується не тільки Латвії чи Естонії, а багатьох країн світу. Єдиного курсу важко досягти навіть без сильної та істотної меншості. Як інтегрувати людей цієї меншості так, щоб вони відчували, що це і є їхня країна?

Це не тільки країна для етнічних естонців, навіть якщо естонська мова та культура домінує тут: в естонській конституції це закріплено як гарантія існування незалежної Естонії. Ситуацію з російською мовою важко назвати проблемою – скоріше викликом. Існування російськомовних людей, вочевидь, не є проблемою – але справжнім викликом є інтеграція російськомовних в естонське суспільство.

Обидві наші країни були частиною великої радянської імперії. Як нам варто говорити про спільне минуле – пам’ятати чи його слід просто забути?

Вам ніколи не слід забувати минулого. Як часто говорять – якщо ти не пам’ятаєш минулого – ти повториш помилки минулого. Але в Естонії ми часто ностальгуємо: люди середніх років згадують свою молодість, першу любов, цікаві речі, які відбувалися з нами і, очевидно, що ці речі змушують нас ностальгувати.

Але всім зрозуміло, що це була зла імперія, люди були під тиском. Тоді не було поняття свободи думки. І люди тих часів цього навіть не помічали. Принаймні ті, для кого така свобода не була важливою: у них жодних питань не виникало.

Одна з причин успіху Естонії – це також і розуміння з самого початку, що нам необхідно мати зовсім інше суспільство, протилежне радянській системі.

Повертаючись до мовного питання: в Естонії поширені скарги, попередження, навіть штрафи за незнання естонської мови. Зараз кожен четвертий мешканець Естонії не спілкується державною мовою, водночас уряд робить усе можливе для зміни такої ситуації. Чи існує якась порада від вас для України – як ми можемо впоратись з аналогічною ситуацією?

Завжди важко напряму переймати досвід інших країн. Ми лише можемо говорити про наш досвід, українці ж мають вирішувати, чи працюватиме він для вашої країни. Я не певен, чи штрафують у нас за незнання естонської, адже, по суті, ти можеш жити в Естонії і розмовляти тільки португальською чи будь-якою іншою мовою.

Якщо ви розмовляєте естонською, це збільшує ваші шанси на ринку праці. Очевидно, що якщо ти працюєш лікарем, то ти мусиш розмовляти естонською. Звичайно, велику вагу грає репутація та престиж мови. 35 років тому, у радянські часи для багатьох росіян в Естонії російська була основною мовою: якщо ти хотів купити газету в кіоску і звертався до продавця естонською, тебе питали: «Вы не умеете говорить по-человечески, что ли?».

У наші дні естонська – державна мова, вона захищена, ми проводимо активну діяльність по активному поширенню естонської, і це важливо. Я дуже добре розумію, чому Україна промотує українську мову. Але навіть тут нам пощастило більше – адже навіть в радянські часи освіта у нас надавалась естонською, університети розмовляли естонською. Україна має більш важку історію і зараз має більше підстав для того, щоб наздоганяти нас – ви маєте робити більше, щоб промотувати українську порівняно з російською.

Чи можете Ви прокоментувати ситуацію із українським законом про освіту, де прописані пункти про мову викладання, через що ми маємо проблеми з Угорщиною, з угорською діаспорою в Україні? А сталося це, бо наш уряд спробував прийняти закони для поширення української мови.

У першу чергу, дуже важливо, щоб усі люди в Україні знали українську, інакше їхні шанси на успішне життя в Україні будуть далекі від райдужних. Кожен громадянин своєї держави зобов’язаний володіти державною мовою. Так це працює і в Естонії, і в Україні, і в будь-якій іншій державі світу.

Водночас, говорячи про меншини, ми відчули це і на собі, це дуже чутливе питання. Слід шукати дипломатичний підхід, діяти обережно. Звісно, ми були б дуже щасливі, якби кожен в Естонії розмовляв естонською, проте досягнення цього займатиме час. Зараз все більше і більше людей, особливо молоді люди, які колись були виключно російськомовними, починають говорити суто естонською. Але ми йшли до цього близько тридцяти років. При цьому ми досі маємо російськомовні школи та садки.

Те ж саме і в Україні – угорська спільнота не почне говорити чистою українською в одну мить. Але впровадження навчання українською мовою – це розумний хід, на який свого часу пішли і ми. Українське законодавство, якщо дивитись на речі глобально, схоже на естонське, тому, поки наші законодавства схожі, звісно, ми не можемо бути проти вашої позиції.

Дуже важливим для України питанням є спорудження проекту «Північний потік-2» в Європі. Естонський уряд вважає його загрозою для Європи?

Ми завжди ставилися критично до «Північного потоку-2». Якщо Європа хоче бути геополітичним гравцем, ми маємо грати у цю гру і маємо розуміти можливі наслідки цієї гри. Але ЄС складається з 28-ми різних країн-членів, кожна з яких має своє бачення геополітичних процесів, закордонної політики, економічних інтересів. І завжди має бути компроміс. Якщо ти країна-член, ти іноді маєш погоджуватися з компромісами, які не є оптимальними для тебе, але таким є життя.

Повертаючись до простих питань і Вашої позиції як посла. Яка найбільш яскрава та цікава ситуація трапилася з вами в Україні за останні три роки?

Я можу назвати так багато речей. Сталося так багато гарних і захоплюючих подій. Україна – динамічна країна і важливо розуміти, що тут триває війна, події розвиваються дуже інтенсивно протягом останніх трьох років. Декілька прикладів: я люблю повертатися у Львів, в університет, я люблю зустрічатися зі студентами, молодими людьми. Для мене це завжди одна із найбільш захопливих частин роботи: пізнавати людей та розмовляти.

Але все ж, повертаючись до питання, є одна згадка: у вересні минулого року делегація естонського парламенту з комітету закордонних справ відвідувала зі мною схід України, декілька селищ та містечок, що розташовані дуже близько до лінії зіткнення, власне 2 кілометри до лінії фронту. Ті руйнування і труднощі, ті люди зберігатимуться у пам’яті ще багато років. Це неможливо забути.

У той же час ми зустріли на задньому дворі одного з будинків місцеву мешканку: 2 кілометри від лінії фронту, а жінка приготувала для нас їжу і це було щось на кшталт оазису, це трапилося після декількох днів на сході і ти зміг забути про все: про війну, про все, що є навколо. Це говорить про гостинність місцевих, яких ти бачиш вперше, але які вітають тебе, як давнього друга. Я думаю, це дуже глибока емоція.

Ви згадали українську кухню. Я бачив ваше інтерв’ю для ТСН і тоді Ви зробили сендвіч, здається, з кількою?

Так, з кількою. Оселедцем, якщо точніше, я думаю це правильна назва.

Що Ви можете порадити з української кухні будь-кому, хто ніколи її не куштував?

Я міг би бути оригінальним, але борщ досі лишається визначною пам’яткою української кухні. Що ще? Сьогодні в київських ресторанах, що пропонують традиційну українську кухню, готують її більш інноваційним методом, більш «сміливими» способами: наприклад, котлету по-київськи готують з фазаном замість курки та інше.

Те, що ми робимо в Естонії – маленька риба з Балтійського моря, яку ми готуємо традиційно, але намагаємося додати до приготування трохи більше фантазії. Я думаю, це стосується обох наших країн: розвиток, придумування чогось нового зі старими інгредієнтами. У нас все ще попереду, можна очікувати багато сніданків та вечерь з хорошою їжею.

Ми розуміємо, що якщо ти працюєш дипломатом, ти маєш дотримуватись певних правил під час роботи. Чи важко дотримуватись дипломатичного протоколу та етикету?

Я не знаю. Протокол та етикет – це частина нормальної людської поведінки, я думаю. Дотримуватись його не так вже і важко. Люди поза дипломатією бачать, що дипломатія несе якийсь імідж, надмірну коректність, дотримання правил, але все, насправді, трохи не так.

Особливо сьогодні, коли частиною роботи будь-якого дипломата є спілкування з місцевими мешканцями. Якщо ти будеш занадто ввічливим до нудьги, ти будеш нецікавим і насправді не зможеш робити своєї роботи. Я маю на увазі, що ти маєш лишатися нормальною людиною. Мої колеги не люблять, коли я використовую слово «нормальний», але думаю, що в цьому контексті воно доречне. Що є важким – в контексті соціальних медіа, можливо, іноді ти не можеш сказати щось, що інші люди можуть. Навіть якщо я погоджуюся з тим чи іншим українським політиком, мені не дуже пасує приймати його сторону, я не маю цього робити як дипломат. Можливо, це саме те, з чим треба бути обережним.

Продовжуючи тему протоколу та етикету – яка найбільш курйозна подія траплялася з Вами під час Вашої дипломатичної кар’єри?

Хороший дипломат повинен поводитися в незвичній для нього ситуації так, наче він щодня стикається з нею. Напевно, найбільш курйозною була ситуація, коли я був посередником у телефонній розмові між українським та естонськими прем’єр-міністрами.

Ми мали домовленість щодо конкретного часу, здається, це була шоста вечора. Але сталося так, що наш прем’єр не був вдома – він перебував у Давосі – і ми мали різницю у часі із Західною Європою: вони думали, що мова йде про шосту вечора по швейцарському часу, українські урядовці думали про київський час – щоправда, про це усі дізналися лише в той момент, коли прийшов час для телефонної розмови. І це, звичайно, було соромно.

Якщо говорити про студентів – на що мають наші українські студенти звернути увагу під час навчання, щоб стати дипломатом найвищого рівня?

Перш за все, студент має бути амбіційним настільки, наскільки можливо. Замало прагнути бути лише трішки кращим, ніж ти був вчора. Слід націлитись на світовий рівень, незалежно від того, чого там навчають в Естонії, чи в Україні, деінде. Інакше, коли прийде час, буде надто важко наздогнати.

Звісно, все змінилося з радянських часів, світ змінився. Це означає, що навіть якщо у вас гарні вчителі і ти прикладаєш великих зусиль під час навчанні в університеті – диплом не означає, що все завершено. Ти маєш продовжити навчання протягом усього свого життя. Якщо ти хочеш бути дипломатом, ти маєш знати іноземну мову, знати про країну, її політику, культуру і все інше.

Але навіть без усього цього, той, хто прагне бути дипломатом, обов’язково має залишатися допитливим, має якомога більше читати, це також дуже важливо. Кажуть, що молоді люди не люблять читати так, як минулі покоління, але це лишається принципово важливим.

Як дипломат, як посол, як чоловік, скажіть, яке Ваше життєве кредо?

Цього ранку в УКУ ми з посольським персоналом мали тренінг – і ми задумалися про багато речей. Задумалися про самих себе. Відповідь на ваше питання ми вже маємо, розставляючи пріоритети перед різними сферами нашого життя, що для нас є найважливішими. Я зрозумів, що для мене на найвищому рівні знаходиться саморозвиток, тому це саме те, що я і рекомендував студентам – продовжувати вдосконалювати себе постійно – це лишається надзвичайно важливим: витрачати кожен вільний момент на читання. І за ці хвилини треба боротися: знаходити нагоду і час почитати. Я маю двох малих дітей, я маю багато роботи, але все одно намагаюся читати настільки багато, наскільки це можливо.

Головна рекомендація сучасним студентам України: що вони мають робити і як мають жити?

Єдина опція для досягнення успішного життя для конкретної персони і для країни загалом, для суспільства в цілому – жити правдою. Бути правдивими наскільки це можливо. Це означає позбутися корупції, не тільки на найвищому рівні країни, але і в звичайному житті – і тільки крокуючи таким шляхом, персона досягне успіху, і Україна як держава досягне успіху.  

 

Інтерв’ю підготували Микита Гладченко, Владислав Мережко та Ірина Захарова

Фотографії: Дарина Кухар