Два народи на одному острові. Кіпр та сепаратизм

Відносини між греками та турками завжди були складними: окупації, війни, етнічні чистки, переховування політичних опозиціонерів, блокування вступу до ЄС. А тепер уявіть, що два цих народи живуть на одному острові в мальовничій східній частині Середземного моря. На острові, що окуповували і переокуповували хрестоносці, Венеція, Османи, Британія і який отримав свою незалежність лише після Другої Світової. До всього додайте сильний економічний, військовий та політичний вплив Туреччини та Греції, а також 2 британські військові бази. Уявили? Ви на Кіпрі, острівній країні, де місто Нікосія – одночасно столиця 2 держав (спойлер: одна з них самопроголошена і невизнана).

З чого почався конфлікт

Перенесемося у 1960 рік. Колишні колонії європейських держав одна за одною отримують незалежність від своїх метрополій. Серед них і Кіпр – острів у Східній частині Середземного моря, колишня коронна колонія Великої Британії.

Рух за приєднання до Греції як невід’ємної частини існував на Кіпрі ще з 50-х років минулого століття. Незалежний острів із двома громадами – грецькою та турецькою – це варіант Великої Британії, що хотіла в такий спосіб зберегти свій вплив у Середземномор’ї. Згідно з компромісом, укладеним між Британією, Грецією та Туреччиною, Кіпр мав стати такою собі «Середземноморською Бельгією» (ми вже писали раніше про причини бельгійського сепаратизму – прим. ред.) із можливістю військового втручання на острів однією із держав-гарантів у разі агресії.

Нікосія – остання розділена столиця Європи. Фото: Petros Karadjias/Associated Press

На острові конституційно закріплювались грецька та турецька громади кіпріотів (80% та 18% населення відповідно) які вже з перших років співіснування вийшли на шлях конфлітку. Які ж були його причини?

  • По-перше, грецька громада на законодавчому рівні мала більше впливу на політичний перебіг подій в країні, ніж турецька, і громади відмовлялися виконувати прийняті одна одною рішення.
  • По-друге, до політичного нерівноправства додалася різниця культур. Турки, вважаючи що вони не зможуть жити так тісно із греками, почали вимагати створення власної держави. На острові були як грецькі поселення, так і турецькі – ще з часів Османів. Обидві громади мали своє право на проживання на Кіпрі і жодна з них так просто здавати позиції не хотіла.

За декілька років почалися дзеркальні етнічні чистки і для підтримки миру 1964 року на Кіпр був введений контингент ООН, що залишався на острові ще 10 років.

Путч греків та війська турків

Бензину у вогонь підлила Греція, а точніше хунта, що правила країною з 1967 року: тоді військові захопили владу, аби не дати соціалістам керувати Грецією.

1974 року греки влаштували путч, витіснивши офіційну владу з острову. Туреччині це, м’яко кажучи, не сподобалося. Через побоювання, що Кіпр от-от буде приєднаний Грецією, турки для захисту тюркомовного населення ввели на острів 30 000 військових, швидко займаючи північну частину країни. Почалися переселення греків на південь, а турків на північ. Пізніше країна була розділена надвоє миротворчою місією ООН, аби дві громади не конфліктували між собою. Нікосія, столиця Кіпру, була також розділена надвоє, як свого часу Берлін.

Мапа Кіпру після 1974 року. Фото: Wikimedia

Грецька хунта не пережила Кіпрської кризи і невдовзі мала поступитися владою демократичному уряду. 1983 року про свою незалежність оголосила Турецька Республіка Північого Кіпру. Її  не визнав ніхто, окрім Туреччини (сама Туреччина не визнає Південний Кіпр), яка досі тримає на острові війська та щороку допомагає самопроголошеній державі грошима. Туреччина також переселила в північну частину Кіпру своїх громадян, аби змінити етнічний склад населення острова.

Чи може країна знову об’єднатися

До вирішення цього питання сторони вже не раз наближались. З самого початку переговорів по об’єднанню держави сторони погодились на формування федерації із двох регіонів. Проте коли справа доходить до більш чіткого визначення внутрішніх меж країни, що має постати, перемовини заходять в глухий кут. Основними наріжними каменями є питання повернення колись переселених греків і турків; приналежність території; демілітаризація острову, і, звичайно ж, роль у всьому процесі Туреччини, Греції та Британії.

Кофі Аннан, сьомий генеральний секретар ООН. Удостоєний Нобелівської премії миру. Фото: Face2Face Africa

Один із найбільш реальних кроків на шляху до об’єднання був зроблений у 2004 році, перед розширенням Європейського Союзу. Тодішній секретар ООН Кофі Аннан запропонував план по об’єднанню частин в одну державу на наступних умовах:

  • Сворення держави Об’єднана Кіпрська Республіка із двох автономних частин – грецької та турецької.
  • Організація президентської ради із 6 осіб (4 греки і 2 турки), що змінюватимуть один одного на пості голови кожні 10 місяців.
  • Скорочення турецької частини острова на 8,5% та повернення на північ 85 000 греків.

Проти плану на референдумах проголосували 75% греків, а за проголосувало 65% турків. На той момент склалася ситуація, коли Північний Кіпр вже не міг жити в майже повній ізоляції від світу, тому тамтешні політики всіляко наголошували, що проблемі час покласти край. Президент Кіпру Тассос Попандопулос же вважав, що план Аннана неповністю задовільняє бажання грецьких кіпріотів.

Того ж року Кіпр, так і не об’єднавшись, увійшов до складу ЄС. Варто зауважити, що якщо держава найближчим часом таки зможе об’єднатися, то населення Північного Кіпру, територія якого де-юре вже знаходиться у складі ЄС, зможе стати повноправними громадянами Європейського Союзу. Тоді ж на північну частину острова прийдуть європейські інвестори, а не турецькі дотації. Так, пришвидшення економічного розвитку регіону – один із найвагоміших аргументів «за» для турецьких кіпріотів у питанні об’єднання.

За рік після цього, у 2005-му, був відкритий кордон між північною та південною частинами, і зараз люди можуть вільно відвідувати як північ острову, так і південь. Багато хто із мешканців турецької частини має паспорт як Північного Кіпру, так і паспорт офіційно визнаного Кіпру.

Лідери турецьких та грецьких кіпріотів по праву та ліву руку відповідно від 8-го генерального секретаря ООН Пан Гі Муна. Швейцарія, 2016. Фото: Fabrice Coffrini/Reuters

Теперішні голови сторін – Нікос Анастасіадіс та Мустафа Акинджи – відомі приятелі і прихильники об’єднання, проте і це не врятувало останніх переговорів, що відбулися у 2017-2018 роках. Кіпр та його північний сусід так і не змогли домовитись про переселення греків до своїх домівок та про перебування на острові турецького війська.

Проблема Європейського масштабу

Кіпрський сепаратизм – далеко не внутрішня проблема острова. Як можна побачити, активну участь у вирішенні тамтешніх проблем (тими чи іншими методами) приймають Греція та Туреччина. Перша після проваленого путчу вже не претендує на приєднання острова до свого складу, але активно захищає права грецької частини країни. Туреччина ж допомагає самопроголошеній республіці грошима (ліра там є офіційною валютою на противагу кіпрському євро), а останні роки активно долучається також і до розвідування запасів нафти і газу на шельфі острова.

Гроші у острів вкладає також і Росія – і, як і Туреччина, усе задля права видобувати нафту і газ на кіпрському шельфі і через стратегічне місцерозташування у Середземномор’ї.

Грецька та турецька частини Нікосії. Фото: Остап Яриш/Громадське

Греція лише 1999 року зняла блокування переговорів ЄС і Туреччини щодо приєднання останньої до Союзу. Але однією із причин «вічної асоціації» Туреччини з ЄС досі є Кіпрське питання: Європа поставила Туреччині недвозначну вимогу – припинити підтримку та визнання самопроголошеної республіки.

А поки що держави живуть своїм життям: більш розвинена та процвітаюча грецька Нікосія та турецька– порожня і бідна частина міста.

Досі невідомо, чи закінчаться переговори референдумом про об’єднання острова і чи буде це об’єднання базуватися на принципі бельгійського державного устрою. Відомо лише одне – сепаратизм тривалістю понад 40 років дипломатично улагодити надзвичайно складно.

Данило В’юнов

Головне фото: r/MemeEconomy

Джерела:

Conflict in the Mediterranean: An Analysis of the Turkish-Greek Cypriot Conflict
Kaitlin Peach

Cyprus: Why One of the World’s Most Intractable Conflicts Continues – The New York Times

Greek Cypriots Reject a U.N. Peace Plan – The New York Times

Розділений Кіпр: дует муедзина й християнських дзвонів – Громадське

План Аннана – Вікіпедія

Режим полковників у Греції – Вікіпедія

Переговори про об’єднання Кіпру завершилися без підписання угоди – Європейська Правда