Дипломатія обміну заручниками

Практика використання заручників з дипломатичною метою має глибоке коріння.

Із появою Римської імперії пов’язують виникнення законів про недоторканність заручників. Незважаючи на випадки прояву насильства до своїх бранців, римляни розуміли, що їх можна використовувати в якості важелю впливу на поведінку ворогів, а відповідно, як спосіб досягнення своїх імперських амбіцій.

У часи колонізації Америки, коли корінні народи захоплювали іспанських громадян без титулу, Іспанська корона не вважала їх заручниками. Тим часом, для корінних народів полонені високого походження були «дипломатичною гарантією» або «гарантією лояльності», що пояснювало недружню поведінку Іспанської корони по відношенню до них.

До кінця 18 століття в Османській імперії всі посли іноземних держав вважалися заручниками. Це гарантувало «добру поведінку» глави акредитуючої держави. Якщо між державами оголошувалась війна, посол відправлявся до окремої в’язниці.

Термін «дипломатія обміну заручниками» вперше використали для опису події 1979-1981 років в Тегерані, коли велика група іранських студентів оточила посольство США і тримала в полоні 66 американських громадян протягом 444 днів. Офіційною причиною було бажання повернути до країни шаха Мохаммеда Реза Пахлаві, який після Ісламської революції перебував у Сполучених Штатах.

Хоча початково Вашингтон відмовився віддавати його, після кількох невдалих спроб звільнити заручників силовим способом, США були змушені йти на поступки Тегерану. Після алжирських домовленостей заручників було звільнено, а США зобов’язалися не втручатися в справи Ірану та зняти усі види торговельних обмежень.

У сучасному світі досить часто терористичні угруповання використовують захоплення заручників як вигідний інструмент для досягнення своїх цілей. Такі дії змушують держави в рамках традиційної дипломатії здійснювати некласичні дипломатичні маневри заради звільнення заручників.

Проте у 2015 році два японські заручники загинули від рук Ісламської держави через те, що уряд Японії відмовився виплатити 200 млн доларів за їх звільнення.

Згодом деякі японські ЗМІ звинуватили уряд у «відсутності вміння вести переговори». Після цієї події інші країни задумались про зміни політики щодо заручників. Зокрема, Президент США Барак Обама заявив, що уряд не буде притягати до суду сім’ї викрадених закордоном американців, які платять викуп за звільнення.

Вважається, що найдосвідченішою у сфері дипломатії обміну заручників є ізраїльська дипломатична служба: у період з 1948 до 2011 рік Ізраїль здійснив обмін щонайменше 24 тис. людей з Об’єднаними Арабськими державами та Палестиною.

Однак Ізраїль відомий і тим, що тримає на своїй території тисячі в’язнів, полонених і заручників з метою використання їх у майбутніх угодах. Тож можна зробити висновок, що Ізраїль – держава, яка створила на своїй території «ринок заручників» (Hostage Market) з метою забезпечення миру всередині регіону.

Серед усіх відомих дипломатичних способів дипломатія обміну заручниками є унікальною. І хоча її можна вважати дієвою, негативні наслідки використання ще довго можуть слугувати ярликом сприяння злочинній діяльності.