Звідки походить та чим живиться каталонський сепаратизм

Минуло більше року після Каталонського референдуму, що став наслідком економічних, політичних та культурних розбіжностей Піренейського півострова. Внутрішній дворик спробував знайти відповідь на питання, чому Іспанія та Каталонія не можуть жити дружно.


Марш за незалежність Каталонії, фото: Деловая столица

Каталонія – автономна область на північному сході Іспанії, яка має відмінну від іспанської культуру, успішнішу, ніж у решти іспанських областей економіку, і розмовляє особливою, каталанською мовою, що носить статус офіційної на території краю.

Раніше Каталонія вже проводила референдуми, та всі вони носили рекомендаційний характер. У 2014 році 80% каталонців проголосували за відокремлення від Іспанії, але далі урочистого ходіння з прапорцями і бюлетенями справа не пішла.

Референдум 1 жовтня 2017 року носив вже інший характер: широка агітаційна кампанія яскраво орієнтувала його на сепарацію від іспанського уряду і монархії. Він став наслідком політичного протистояння між Мадридом і Барселоною, яке бере свій початок у 1479 році, від самого об’єднання Арагона і Кастилії через династичний шлюб.

Фото: Al Jazeera

Чому вони так хочуть піти: чинники сепаратизму

Економіка

Огляд економічного стану, фото: DW

Каталонці становлять приблизно 10% від усього населення Іспанії. Але в центральний бюджет від них надходить 25% місцевих податків. В Барселоні часто можна почути, що саме вони «годують ліниву Іспанію».

У 2006 році були прийняті поправки до Конституції, які надавали більше економічної незалежності Каталонії. Проте в 2010 році, коли влада Іспанії змінилася, усі ці поправки скасували. Загалом, каталонці хотіли би віддавати в Мадрид рівно той відсоток податків, який їм дотує центральна влада з бюджету країни.

Щороку Каталонія поповнює бюджет Іспанії на 62 млрд. євро, в той час як загальний трансфер з державної скарбниці до регіону складає 45 млрд. євро. ВВП на душу населення в Каталонії вище, ніж в Мадриді на 4 тис. євро – 26,5 тис. євро. Іспанії не вигідно втрачати прибуткову територію.

Каталонія ж бажає годувати себе сама за рахунок туризму і промисловості, а не ділитись з країною, до якої не відчуває культурної спорідненості.

Культура

Фото: Новое Время

Їх називають «іспанськими німцями»: каталонці не сприймають кориду, не танцюють фламенко, натомість водять хороводи «сардані» – повільний танець для зваженіших і прагматичніших іберійців (корінний народ Каталонії – прим. ред.), які дуже відрізняються за темпераментом від іспанців.

Питання каталонської мови взагалі є доволі болючим. Показовим є те, як Антоніо Гауді – великий каталонський архітектор – спілкувався з іспанцями. Враховуючи, що каталанська відрізняється від кастильського варіанту іспанської так само, як українська від російської, Гауді принципово ніколи на неї не переходив і всі перемовини з іспанцями проводив через перекладача, нехай і чудово розуміючи співрозмовника.

Барселоні Мадрид здається розкутим і дещо істеричним, Мадриду Барселона – прагматичною, скупою і холодною.

Історія

Фото: NewsX

Перекази каталонців оспівують заснування Барселони Гераклом, хоча насправді її заклав у 237 році до н. е. карфагенский полководець Гамількар, батько Ганнібала.

Гамількара називали «Барка» («блискавичним») за ефективність і швидкість походів. Кличка перекочувала в назву «Барселона», що, очевидно, стішило Гамількара достатньо для того, щоб прижитись в якості офіційної назви міста.

У результаті перемоги римлян у Другій Пунічній війні, вони отримали владу над Піренейським півостровом. Таррагона і Барселона стали найбільш процвітаючими містами нової провінції.

У V столітті, після Великого переселення народів і краху Західної Римської імперії, край захопили вестготи і алани, предки сучасних осетин, і назвали своє королівство Готаланією. Назва з часом змінилась на сучасну «Каталонію».

Каталонією могла би зватися і вся Іспанія, але карфагенське слово «ішпанім», «країна кроликів», чомусь прижилась більше. Римський географ Страбон писав про адаптоване до латини слово «Hispania».

На початку 8-го століття весь Піренейський півострів зайняли араби, але північний схід менш ніж через 100 років відвоювали франки, тому Каталонія і зазнала арабського впливу менше, ніж, в результаті, французького.

За 2 століття сформувалась мова регіону – каталанська (суміш іспанської і французької, що не закріплено науково, але близько до суті). З цієї точки можна відраховувати сепарацію краю від півострова.


Три століття незалежності

985 рік – кордовський халіф аль-Мансур (Альманзор) на короткий час захоплює Барселону, але вже через три роки каталонці виживають арабів, причому без втручання Франції, яка переживала тоді не найкращі часи. У ці часи Граф Боррель II користується можливістю і оголошує свої володіння незалежною державою. Прихильники каталонської незалежності вважають цю подію народженням Каталонії.

У 1164 році Барселонське графство через династичний шлюб входить до складу Арагонського королівства, яке у XIII-XV століттях було потужною державою і контролювало не тільки середземноморську частину Іспанії, а також Неаполь, Сицилію, Сардинію та Майорку.

1359 року в Арагоні з’являються міні-парламенти (кортеси), що робило його на той час одним з нечисленних осередків демократї в Європі. За 110 років арагонський король Фердинанд одружується з єдиною спадкоємицею престолу Кастилії Ізабеллою. Блискуче подружжя, відоме як «католицькі монархи», об’єднало Іспанію.

Але Мадрид і Барселона згадують їх дещо по-різному: якщо Кастилія прославляє експедиції Колумба, то Арагон зв’язує Фердинанда і Ізабеллу з інквізицією та гоніннями на іновірців.

Рівні і рівніші

Об’єднання Іспанії не можна було назвати союзом. Йшлося не про об’єднання двох рівноправних держав, а про фактичний васалітет Арагону.

Фото: Шепетівський вісник

Арагонське королівство формально дожило до 1714 року. Після Війни за іспанську спадщину королем Іспанії під ім’ям Філіпа V став онук Людовика XIV. Нащадки Короля-сонця займають престол Іспанії й до сьогодні.

Арагонці й каталонці у тій війні підтримували іншого претендента, Карла Австрійського і через це довгий час були не в фаворі правлячої династії.

У 1869 році в Іспанії ухвалюють ліберальну конституцію і прихильники каталонської незалежності вперше починають публічно заявляти про себе. Після приходу до влади тирана Франко сепаратистські настрої тільки збільшуються.

Важлива подія в історії Каталонії трапляється 6 жовтня 1934 року, коли каталонський парламент голосує за незалежність, а республіканський уряд Іспанії голосує за арешти.

Під час громадянської війни, у 1936 році каталонські націоналісти підтримують республіканців, вважаючи військову диктатуру більшим злом. Їхнього лідера Луїса Компаніса розстріляли франкісти, а каталонську автономію, що існувала з початку XX століття, скасували. Каталанську мову заборонили вживати публічно, як і викладати її і нею у школах і вищих навчальних закладах.

У 1979 році іспанці скидають тиранію, відновлюють демократію і автономію Каталонії, а каталанська мова отримує офіційний статус.

2006 рік – центральний уряд розширює права місцевого самоврядування і надає Каталонії право розпоряджатися усіма місцевими податками і половиною центральних податків, зібраних у провінції.

Проте каталонцям цього не було достатньо.

Референдум 1-го жовтня

На дільниці у школі в Барселоні готуються рахувати голоси, 1 жовтня 2017 року, фото: Радіо Свобода

Історично склалось, що жовтень несе зміни каталонцям.

У референдумі 1 жовтня 2017 року, як повідомляє каталонська влада, взяли участь 2,2 млн осіб (загалом було зареєстровано 5,3 млн виборців). Понад 90% учасників референдуму висловилися за незалежність.

Іспанський уряд Маріано Рахоя зробив практично усе можливе, щоб зашкодити його проведенню: за підтримку референдуму про незалежність Каталонії було заблоковано понад 140 сайтів (влада заблокувала сайт Національної асамблеї Каталонії, а також веб-ресурс, на якому жителі автономії могли дізнатися адресу своєї дільниці і роздрукувати бюлетень, зупинили й роботу реєстру, куди мали вносити дані тих, хто вже проголосував). Через це процес голосування відбувався дуже повільно, а поблизу дільниць утворилися черги по кількасот людей.

Люди приходили зі своїми бюлетенями, які заповнювали практично на колінах, тому що Мадрид конфіскував і урни, і кабінки, і все, що міг знайти протягом обшуків. Виборців реєстрували через програму, заблоковану іспанським урядом, що працювала дивом і з перебоями.

Цивільна гвардія Іспанії проривається на дільницю у місті Сан-Жуліа-де-Раміс, фото: Радіо Свобода

У сутичках із силовиками постраждало понад 760 каталонців, на боротьбу з якими було відправлено Цивільну гвардію – дітище Франко (яка, природно, не мала жодної симпатії каталонців), мадридські чиновники міксували погрози і заклики до «братання». Дух Громадянської війни підвис над краєм так само сильно, як і в 40-х роках. Порти Террагони та Барселони закривались для Цивільної Гвардії, яку з Мадриду проводжали, як героїв, а в Каталонії зустрічали, як окупантів.

Мадридська поліція застосовувала гумові кулі – каталонці оточували поліцейські машини, співали гімн Каталонії і скандували «Дайте нам проголосувати!». Дії Мадриду засудили навіть місцеві католицькі священики, після чого посол Іспанії у Ватикані висловив офіційний протест Святому престолу.

Друга каталонська релігія, футбольний клуб «Барселона», також виступив за незалежність краю, чим дуже здивував громадськість – зазвичай спорт є аполітичним.

Запланований на 1 жовтня футбольний матч між «Барселоною» і «Лас Пальмас» вирішили провести без глядачів через події в Каталонії. Передбачалося, що на матчі будуть присутні від 70 до 90 тисяч вболівальників. В офіційній заяві «Барселони» йшлося про те, що клуб засуджує події у Каталонії, зокрема, намагання завадити «демократичному праву на визначення мешканців регіону».

Пусті трибуни, матч між «Барселоною» і «Лас Пальмас», фото: SPORTARENA.com

10 жовтня депутати каталонського парламенту ухвалили документ про незалежність Каталонії. У тексті сказано, що влада Каталонії засновує «Каталонську Республіку як незалежну і суверенну державу».

Референдум пройшов наперекір Мадриду – але все ж провалився.

Чому?

У ст. 155 іспанської конституції ідеться: «1. Якщо автономна спільнота не виконує зобов’язань, що накладаються конституцією чи іншими законами, або діє так, що завдає серйозної шкоди інтересам Іспанії, уряд попередньо звертається з вимогою до президента автономної спільноти і в разі, якщо її буде залишено без уваги, зі схвалення абсолютної більшості Сенату може вжити необхідних заходів, щоб змусити останню виконати ці зобов’язання або для захисту згаданих інтересів. 2. Для здійснення заходів, передбачених попереднім пунктом, уряд може давати вказівки усім урядам автономних спільнот».

Керуючись цією статтею, Мадрид взяв під контроль фінанси, поліцію та державні медіа регіону. Всю верхівку Каталонії визнали винною у сепаратизмі та видали ордери на арешт.

Кількох очільників Женералітету (каталонського уряду) вдалося заарештувати. Шестеро інших, зокрема, тодішній лідер Каталонії Карлес Пучдемон, втекли за кордон. Іспанія довго і нудно наполягала на його екстрадиції, однак Пучдемон досі перебуває в Брюсселі, де пише книжки, виступає з лекціями в університеті та ходить на телевізійні ефіри. Нещодавно на одному з ефірів його запитали, чому він не залишився в Іспанії, як інші лідери сепаратистів, які нині перебувають під слідством.

«Якби я був у тюрмі, не міг би бути в цій студії. Я не вірю в мучеників, я вірю в демократію та розподіл гілок влади», – відповів Пучдемон.

Проблеми сецесії

Фото: Європейська правда

Каталонці відчувають себе європейцями і бажають лишатись у Європейському Союзі, який, в свою чергу, категорично проти сепаратистських рухів на своїх теренах. Кожна європейська країна має свою незадоволену чимось «Каталонію» (Бельгія має Фландрію, Німеччина – Баварію, Австрія – Каринтію, Данія – Фарери тощо). І жодна з них не бажає зіштовхуватися зі своїм сепаратизмом через вірусну Іспанію, адже визнання Каталонії активізує місцевих сепаратистів.

У випадку відділення Каталонія мала би проходити всю процедуру вступу в ЄС заново, з агресивно налаштованою Кастилією під боком і досить прохолодними стосунками з ЄС.

Уже при перших подихах незалежності більшість корпорацій перенесли свої штаб-квартири в Валенсію, тож очікуване падіння економіки при виході з Іспанського королівства доволі боляче вдарило би по Каталонії. Тому «бути чи не бути» – це не лише питання до Мадриду. Це питання ціни незалежності для всіх каталонців.

Сучасний стан

У грудні минулого року в автономії провели місцеві вибори. Мадрид, який скликав їх, сподіваючись на вигідний для себе результат, знову був розчарований – більшість у Женералітеті знову здобули прибічники незалежності. Автономію очолив Кім Торра – соратник Пучдемона.

За закритими дверима Торра веде перемовини з новою владою Іспанії – Рахой, що дещо пав в очах іспанців після референдуму, змінився на Педро Санчеса. Коли ж Торра виходить за ті двері, він стає прихильником незалежності і критиком Мадриду.

Подвійний діалог важко назвати порядним з моральної точки зору, але пошук консенсусу між Арагоном і Кастилією – непросте завдання.

Олена Мартинюк

Джерела:

История сепаратизма: почему Каталония обособляет себя от Испании – BBC Русская служба

Референдум в Каталонии: исторический и экономический аспекты – Delo.ua

Після референдуму в Каталонії: можливі сценарії подальшого розвитку – DW

Примара незалежності: що змінилося за рік після референдуму в Каталонії – Громадське

«Найдовша Каталонська незалежність»: дві реальності однієї Іспанії – Громадське

Обличчя Каталонії: «Так», «Ні» та інші варіанти відповідей на референдумі про незалежність – Громадське

Гумові кулі та блокування Інтернету: як відбувався референдум у Каталонії – Громадське

Примара громадянської війни: як глибшає прірва між Іспанією та Каталонією –  Громадське

Каталонія прагне незалежності – Глобал аналітик

Каталонія не Іспанія: чому вони так хочуть піти? – Politeka

Парламент Каталонії проголосив незалежність регіону від Іспанії – BBC Україн

Культура міжособистісних стосунків, Сайтарли І. А., 2007