Північ проти Півдня. Сепаратизм в Італії

Італійська республіка – це кава, вино, сонце та мистецтво. Проте список асоціацій з країною не вичерпується суто прекрасним. Також Італія відома сепаратизмом окремих своїх регіонів. Внутрішній дворик розповідає, чому італійці піддають сумніву рух Рісорджерменто, Венеція не хоче йти під воду з Римом і з чим змирились німці з Південного Тіролю.

Італія – чобіток Апеннінського півострову, розкреслений на індустріально-зважену Північ і розмірений, патріархально-аграрний Південь.

Конституція Італійської республіки надає особливі умови автономії п’ятьом регіонам: Фріулі-Венеція-Джулії, Сардинії, Сицилії, Трентіно-Альто-Адідже і Валле-д’Аоста. Північні регіони, які володіють найбільшою політичною і економічною вагою у всій італійській державі, пропрорційно мають і найбільш яскраво виражені сепаратистські настрої.

Ідейною основою італійського сепаратизму є культурно-політична різниця між Півднем і Північчю.

Якщо для індустріальної Півночі характерні цінності громадянської культури, колективної відповідальності і співпраці, то розслаблений аграрний Південь на контрасті комусь може видаватися безвідповідальним, авторитарним і орієнтованим на дуже прості потреби (хоча Південь вважає свій культ їжі священним, а Північ, яка ставиться до харчування простіше, примітивним).

Умовний поділ Італії на північну та південну частини. Зображення: ResearchGate

На Півночі з 12-го століття склалась багатовікова традиція міст-республік, які не можуть бути задоволені «злодійством Риму» і лінню мафіозного Півдня. Тому в 5 автономних регіонах і вважають, що від них забирають чесно зароблені гроші, щоб віддати розніженим південним областям.

Цифри дещо підтверджують ситуацію. Якщо в процвітаючому Трентіно-Альто-Адідже безробіття не піднімається вище 4%, то на Сицилії воно складає 20%. ВВП на душу населення в Південному Тіролі складає 37 тисяч євро, а в Неаполі – 16 тисяч.

Батьківщиною італійської мафії вважається південь країни. Фото: Букля

І на ґрунті цієї вічної образи у 1970-х роках зародилась Ліга Півночі – політичний рух, який раніше закликав до різних форм відокремлення, а зараз – економічної сепарації від решти Італії.

Ліга включає в себе обласні незалежні частини – Ломбардська, П’ємонтська, Венеційська, Фріуланська та інші. Всі ці острівки незадовлення виступають за розширення повноважень областей і муніципалітетів, привілегії для жителів Півночі, проти «паразитизму» Півдня та імігрантів з «третього світу».

Цікавим є спосіб дистанціювання від ідеї національної італійської ідентичності. Ліга пояснює різницю між двома частинами Апенін кельтським походженням Півночі, яка віками протистоїть Риму, що може лише обкрадати працелюбних кельтів. Не допомагає ситуації і бюрократизм та корупція центру та національних партій.

Лігу Півночі сьогодні називають партією популістів. Зображення: Secolo d’Italia

Хоч спершу соціальною базою Ліги були протестні частини суспільства (малий бізнес, фермери, безробітні), зараз Лігу активно підтримують впливові бізнес-групи і муніципальні еліти. Так званий «новий середній клас» використовує транскордонні зв’язки регіонів Італії з сусідніми країнами для критики бюрократизму центральної влади.

Трентіно-Альто-Адідже 

Альто-Адідже чи Sud Tirol, адже тепер його назва дублюється німецькою, – єдина провінція Італії, більшість населення якої розмовляє німецькою. Там мешкає німецька етнічна меншина. Особливістю Альто-Адідже є те, що це єдина німецькомовна провінція Італії. Так сталось через те, що після Першої світової війни Тіроль приєднали до Італії, як покарання для Австрії, що володіла землею раніше. Не те, щоб це було особливим подарунком для Апенінської держави, адже раніше вона ніякого інтересу до Тіролю не проявляла.

Тіроль – земля з типовими австрійськими краєвидами. Фото: Tiscover

Найбільші проблеми з’явились у населення – абсолютні німці зненацька постали перед необхідністю якось асимілюватись з цілковито іншою культурою, не відчуваючи до неї жодної спорідненості – ні мовної, ні культурної, ба навіть гастрономічні інтереси у двох народів не співпадали. Тірольці чинили опір аж до 80-х років.

У 1919 році стало ще складніше, адже до влади в Італії приходять фашисти. Муссоліні проголошує своєю метою італізацію, а де-факто колонізацію цього регіону та його населення. Тірольці все ще не говорять італійською і абсолютно не бажають асимілюватись, тому в цілому – місія неможлива.

Потім розгорілася Друга світова, а після неї почалася серйозна боротьба проти Італії, яка на той час не визнавала мовну автономію регіону. Протягом кількох років тероризму було багато загиблих з обох боків конфлікту.

Але попри такі складні обставини, історія на диво добре скінчилася. Південний Тіроль тепер є повноцінною частиною Італії, визнані права трьох етносів, які там мешкають – німців, італійців та ладинів. Це дуже заможний регіон з широкою автономією у складі Італії, яка забезпечує рівні права для всіх.

Південний Тіроль на мапі Італії. Зображення: Rustoitaly

Зрозуміла паралель між Росією та Україною, але вона терпить крах: Австрія та Італія довгі роки шукали консенсус, пережили багато переговорів, часто безплідних, але в 1970 році таки підписали угоди, які урегулювали становище Південного Тіролю.

Завдяки адекватним діям двох держав, ситуація нормалізувалась достатньо, щоб конфлікти більше не носили характер катастрофи.

Наприклад, місцева влада незадоволена тим, що центр вимагає внести 120 млн євро на покриття дефіциту національного бюджету. Натомість міністр економіки області Вілдманн у 2012 році запропонував «викупити» незалежність Південного Тіролю за 15 млрд євро або зменшити відрахування в бюджет Італії з 10 до 3% регіональних податкових надходжень.

Венето і Ломбардія 

Венеція – найбільш складний випадок італійського сепаратизму. В минулому впливова держава, вона увійшла до складу Італії лише у 1866 році. І не сильно з цим змирилась.

Найяскравіше це проявилось у 1997 році, коли партія «Венеціанська незалежність» здійснила демонстративне захоплення Кампанілли (дзвінної вежі на площі Сан-Марко). Протестанти на позашляховику зайняли всю малесеньку площу і отримали згодом звинувачення у тероризмі.

З Лігою Півночі у них відносини дещо натягнуті і досить конкурентні.

У 2006 році було прийнято закон про референдум, проведення якого підтримав губернатор області Дзайя (представник Ліги Півночі), посилаючись на право націй на самовизначення.

Святкування Дня Венеції. Фото: Vice

Конституція і закони Італії не передбачають процедури проведення референдумів про сецесії. Голова комітету за незалежність області Венето Дж. Бузату підкреслює спадкоємність статусу регіону: «За нами 1100 років історії незалежності Венеціанської республіки». Він наполягає на незаконності плебісциту 1866 року про входження Венеції до складу Італії як нібито сфальсифікованого, що відкриває можливість відновлення незалежності .

Жителі регіону могли зареєструватися на сайті www.plebiscito.eu і висловити 16-21 березня 2014 року ставлення до статусу Венето. За даними організаторів, в онлайн-голосуванні взяли участь 2,36 млн осіб (63,2% мають право голосу). З них 2,1 млн чол. (89,1% учасників) підтримали незалежність в формулюванні «підтримую створення незалежної, суверенної, федеративної республіки Венето». Опитування не визнано італійськими органами влади, пред’явлені звинувачення в підтасовуванні підсумків.

24 активіста руху, зокрема колишній член парламенту країни і засновник Венеціанської ліги Ф. Роккетта, незабаром були заарештовані за «акції, включаючи насильницькі, на підтримку відділення Венето та інших частин італійської держави».

У 2014 році знову був організований референдум, уже партією «Незалежність Венето». За даними організаторів, у ньому взяли участь понад 2 млн осіб і більше 80% проголосували за відокремлення.

Вшанування дня повстання венеційців проти Франції. Фото: Vice

Президент Венето Лука Дзайя у 2014 році заявляв, що мешканці регіону не хочуть поодинці спонсорувати бідний південь Італії, а також підкреслив, що ініціатива про референдум належала народу.

Основною причиною, чому венеційці хочуть незалежності, є наплив туристів, який Венеція уже не може контролювати. Туристи засмічують канали, також заважають процесу будівництва дамби, яка мала би відтермінувати занурення старої республіки у воду. Венеційці хотіли би контролювати самостійно ситуацію в місті, але ці ініціативи не зустрічають захвату у Римі.

Сардинія

На Сардинії протягом багатьох років існує рух за незалежність від Італії і будь-якої іншої держави (Indipendentismu SARDU). Його розвиток пов’язаний з тим, що, як наполягають його ідеологи, сардинська культура значно відрізняється від італійської. Також сардинські сепаратисти кажуть про небезпеку поступового зникнення сардинської мови.

Традиційнй прапор Сардинії. Фото: Catholic News Agency

Крім того, в соціальній мережі Facebook було створено групу «CantonMaritimo» («Приморський кантон»), що ставить за мету приєднання Сардинії до Швейцарії. Вона висловлює позиції Сардинскої «Партії дії». А. Карузо, один із засновників руху, пропонує передати острів Швейцарії в якості компенсації державного боргу, оскільки офіційно визнаний рівень безробіття на острові становить 18,1%. Ще в 2012 р опитування показало, що 40% жителів Сардинії проголосували б за відділення від Італії.

Сицилія 

На Сицилії досі існує проблема работоргівлі. Мафія через море переправляє чорношкірих людей, а в Європі перепродає на органи.

Тут діє партія «Рух за автономію», її очолює губернатор області Р. Ломбардо. Партія представлена, хоча і слабко, в обох палатах італійського парламенту. Її програма правоцентристська, але не виходить за рамки широкої економічної та політичної автономії. Більш радикальна партія «Рух за незалежність Сицилії» – спадкоємиця історичного угруповання 1940х, але особливої політичної ваги жодна з партій не мають.

Сепаратизм Італії носить більше прикладний, практичний характер. Якщо Європа та Америка все ХХ остоліття орієнтувались на економіку, то італійці завжди яскраво виділялись культурою. Після ствердження єдиної італійської держави, рух Рісорджерменто об’єднав Апеніни, але минуле великих міст-держав, незалежних, впливових і заможних, все ще не дає Півночі спокою.

Олена Мартинюк

Фото на обкладинці: VideoBlocks

Джерела:

1. Сепаратизм в современной Италии: факторы развития, институционализация, политические стратегии

2. Венеция: уйти, чтобы остаться – Радио Свобода

3. Венеція і Ломбардія: Чим загрожують Італії референдуми, проведені друзями Путіна – Depo.ua

4. Наслідки референдумів у Венето та Ломбардії для України та Італії – Аналітика.today

5. «Історія сепаратизму в Італії має щасливий кінець» ― письменниця – Громадське