Як лев не ужився з півнем. Бельгійський сепаратизм

Бельгія – центр політичного життя Євросоюзу. Це одна з найбільш економічно та культурно розвинених держав Європи. Проте всередині країни політична ситуація не така стабільна, як може здатися. В цій федерації співіснують два народи – фламандці та валлони. Розповідаємо, чому вони хочуть розійтися та на що готові піти заради цього.

Сучасна Бельгія – це федерація регіонів Валлонії, Фландрії та столиці – Брюсселя.

Валлонія – південний регіон, де населення розмовляє французькою. Тамтешня економіка заснована на гірничодобувній справі.

Фландрія – північний регіон, де спілкуються голландською. Він має сильнішу економіку: машинобудування, металургія, морська торгівля. Брюссель – двомовна столиця Бельгії і водночас столиця Фландрії. У примішок до цього різномаїття на сході Валлонії проживає німецькомовна громада.

 Громади та регіони Бельгії. Джерело: lavenir.net

Як Бельгія стала такою, якою ми її знаємо

Після розпаду імперії Карла Великого територію Бельгії з півночі населяли нащадки германських племен, а з півдня – нащадки галло-римлян. Спершу держава була розділена між німцями та французами, але згодом об’єдналася з іншими землями регіону в Нідерланди – Нижні землі. Вдале географічне положення останніх приваблювало до боротьби за них Англію, Францію, Іспанію, династії Габсбургів та Бургундів.

1581 року Королівство Нідерланди стало незалежною державою, хоча і залишалось під впливом різних королівських сімей. Сучасна Бельгія тоді входила до складу Королівства і була більш густозаселеним регіоном, сильнішою в економічному плані та володіла більшістю ресурсів, проте мала менше політичних прав, аніж населення Північних Нідерландів.

Нижні землі. Джерело: Denis Jacquerye, Wikipedia

Після революції 1789 року звідси вигнали Габсбургів та проголосили Сполучені штати Бельгії. Проте вже наступного, 1890 року, Габсбурги повернули собі владу.

Валлонія, багата на вугільні шахти та різного роду заводи і фабрики, потрапила під вплив Франції, тому тут стрімко зростало французькомовне населення, яке швидко популяризувало свою культуру, мову, та отримало високі державні посади.

Фландрія була відсталим сільськогосподарським регіоном, а рідна мова фламандців – голландська – вважалася мовою простолюдинів.

У 1830 році трапляється Бельгійська революція. Фламандцям та валонам набрид гніт Північних Нідерландів та їхнього короля Вільгельма І. Окрім того, їм не подобались протестантські церковні реформи.

Народи збунтувалися, знищуючи промислове обладнання на заводах та влаштовуючи страйки. Протестуючі швидко скликали Національний Конгрес та проголосили незалежність.


Бельгійська революція. Фрагмент полотна Гутава Врапперса

Після цього в Лондоні зібрався з’їзд великих європейських держав, на якому незалежність Бельгії була визнана. Вільгельм І згодом спробував захопити регіони силою, проте йому це не вдалося через військову інтервенцію Франції.

Впродовж ХІХ століття Бельгія індустріалізується та колонізує Африканське Конго. Вона також стає передовою європейською державою із впровадження соціальних реформ. Поступово потроху зростає економічна сила Фландрії: тут будуються заводи та фабрики. В кінці ХІХ – на початку ХХ століття фламандці навіть займали більшість місць у парламенті Бельгії. Тепер вони вимагають більше прав для свого регіону: затвердження голландської як другої державної мови та федералізації країни.

Перша і Друга світові війни з жахом прокотилися територією Бельгії, хоч формально та і була нейтральною. Німці під час відходу руйнували інфраструктуру та заводи, тож післявоєнні роки були для країни найважчими. Після Другої світової Бельгія разом із Нідерландами та Люксембургом створюють вільну економічну зону Бенілюксу.

Бенілюкс. Автор: Peter Hermes Furian

Американський «План Маршала» – економічна допомога європейським країнам – допоміг Бельгії стати на ноги. Але так як Фландрія була все ще менш розвиненим регіоном, до неї перераховували більше коштів як Америка, так і європейські держави.

Вже у 60-х роках валлонські робітники влаштовують масові протести і вимагають федералізації держави, аби кожен регіон залишав зароблені гроші у себе і їм не доводилось субсидіювати Фландрію, яку посилено розвивали ще й ззовні.

Валонські протести в Брюсселі, 1960 рік. Джерело: José Schoovaerts, Wikipedia

У 1962 році були визначені внутрішні лінгвістичні кордони держави: франкомовна Валлонія, голландськомовна Фландрія та німецькомовна спільнота на сході країни.

1967 року в країні прийняли варіант Конституції голландською мовою. Після цього починаються довготривалі процеси федералізації держави:

  • 1970 – створення Французької, Голландської та Німецької культурних спільнот;
  • 1980 – спільноти стали громадами і взяли на себе повноваження охорони здоров’я, культури та молоді. Створено регіони Фландрію та Валлонію;
  • 1988-89 – створення Брюссельського столичного регіону. Громадам передано повноваження освіти;
  • 1993 – Бельгія проголошена федеративною державою. Відповідно, реформовано парламент та систему виборів;
  • 2001 – регіонам передано деякі фіскальні права, право обрання економічного курсу, розвиток свого регіону та фінансування політичних партій;
  • 2011 – збільшення економічних прав регіонів.

Політичні партії та народні рухи

Майже всі політичні партії, що існували до 60-х років, після поділу держави на мовні регіони розкололися за лінгвістичним принципом. Так, наприклад, католицька партія Валлонії отримала свій аналог у Фландрії. Обидві партії відстоювали однакові принципи, захищаючи при цьому тільки населення свого регіону. Однією із небагатьох двомовних партій в уряді сьогодні залишається Робітнича партія.

 Прапор Валонії. Півень також є національною твариною та символом Франції

У Фландрії та Валлонії наприкінці ХХ століття сформувались сепаратистські партії, які виражено виступають за конфедерацію, або і взагалі за розділення країни. Найбільш активними є фламандські партії, адже саме цей регіон ще після ІІ Світової став домінуючим в економічному та демографічному планах.

Прапор Фландрії. Лев також є символом Нідерландів

Німецькомовні партії займають малу кількість місць у парламенті країни. Проте місцева громада забезпечена усіма економічними та політичними правами, а до Валлонії належить лише юридично.

Політична криза 2007-2011 років

Останній реформі 2011 року передувала тривала політична криза. Справа в тому, що в Бельгії виборці від кожного округу обирають одного представника у парламент. Він виставлений певною політичною партією і після виборів представляє інтереси своєї партії. Партії-переможці мають створити коаліцію і обрати прем’єра. Кількість міністрів, окрім прем’єра, від кожного регіону має бути рівною.

Найбільше голосів на виборах 2007 року отримали голандськомовні Новий фламандський альянс та Фламандські християнські демократи. Перші є яскравими прихильниками фламандського сепаратизму.

Партії 194 дні не могли обрати прем’єра, яким зрештою на декілька років став фламандець Ів Латерме. На святкуванні Національного Дня голландськомовний прем’єр замість «Барбансон» – бельгійського гімну – почав співати французьку «Марсельєзу». Це посилило громадське невдоволення прем’єром і урядом загалом.

 Ів Латерме. Джерело: alchetron

 Після падіння акцій найбільшої бельгійської фінансової компанії Fortis прем’єр пішов у відставку. На короткий час новим головою уряду став Герман ван Ромпей, що також швидко пішов у відставку, аби стати Президентом Європейської Ради.

Герман ван Ромпей. Джерело: Крим.Реалії

 2010 року відбулися нові вибори, на яких перемогли вже відомий голландськомовний Новий фламандський альянс та франкомовна Соціалістична партія. Обрання нового уряду тривало 541 день, що стало світовим рекордом. Франкомовний Еліо Ді Рупо в грудні 2011 став новим прем’єром.

Еліо ді Рупо

Цей період був найскладнішим в історії Бельгії останніх років, адже загрожував розпадом країни. Новий фламандський альянс всіляко підтримував сепаратистські рухи та рухи за надання більшої автономії Фландрії. Так, ще на початку кризи, в 2007 році, Ів Латерме, тодішній голова Нового фламандського альянсу заявив, що Бельгія – це країна з «випадковою історією без внутрішньої цінності». Від країни, за його словами, залишилися тільки «король, збірна національної футбольної команди та певні бренди пива».

Бельгія сьогодні

Вогню у полум’я підлив каталонський референдум про незалежність 2017 року. Після невдалого проголошення незалежності, каталонський лідер Карлес Пучдемон втік від переслідувань Мадриду до Бельгії на запрошення саме Нового фламандського альянсу.

Депутат Національного фламандського альянсу Лоран Паріс приймає у себе вдома Пучдемона та його соратників. Джерело: Твіттер депутата

Фламандські депутати Марк Демесмаєкер, Пітер Луйкс та Ян Ван Есбрук тоді заявили: «Сьогодні ми всі каталонці. Ми вступаємо в мирний протест проти тихої Європи та іспанських репресій».

Філіпп ван Парійз, бельгійський економіст та політичний філософ, запропонував декілька найвірогідніших сценаріїв можливого розподілу Бельгії.

Відповідно до першого, Фландрія в односторонньому порядку відділяється від Бельгії. Тоді громади, що проживають на кордоні сучасних регіонів та жителі столиці оберуть, до кого вони приєднаються. В Брюсселі та його околицях більше франкомовних, тому столиця із «коридором» може увійти до складу Валлонії.

Другий варіант – розділити Бельгію на три країни: Фландрію, Валлонію та Брюссель. Громади, що проживають на окраїнах регіонів, зможуть обрати, куди вони хочуть долучитися. Тоді жителі околиць Брюсселя, найвірогідніше, оберуть приєднання до міста-держави і Брюссель отримає все необхідне для самостійного існування. Місто вступить до ЄС та залишиться його столицею.

Існує і третій варіант, вважає економіст, – федеративна Бельгія, якою ми бачимо її зараз, із дуже широкими правами громад.

Мови Брюсселя. Джерело: S.Solberg J., Вікіпедія

На останніх виборах до парламенту Бельгії виграли партії Національний фламандський альянс та франкомовна Соціалістична партія. Вони мають приблизно однакову кількість місць у парламенті. Прем’єром же став валонець Чарльз Мішель.

Наступні парламентські вибори відбудуться 2019 року. Допоки Бельгія залишається одним із найбільш неспокійних сепаратистських регіонів Європи. Реформи федералізації були запущені майже півстоліття тому і зараз в парламенті немає впливових політичних партій, що виступали б за єдину бельгійську націю.

Данило В’юнов

Джерела:

Історія Бельгії, Wikipedia

Фламандський рух, Wikipedia

Ів Латерме, Telegraph.co.uk

Бельгійська криза в 2007 році, wsws.org

Проблеми розділу Бельгії, Wikipedia

Пучдемон та Бельгія, BBC

Каталонія та Бельгія, Express.co.uk

Теорія розділення Бельгії за Філіппом ван Парізом