Кленове листя канадського сепаратизму. Чому Квебек прагне незалежності

Говори біло
Будь легким у своєму слові
Ми нація, що тамувала образу
Але й та, що не стала нікого критикувати
За монополію на виправлення мови
М’якої мови Шекспіра
З легким акцентом Лонгфелло
Говори на ідеально чистій французькій
Як у В’єтнамі і в Конго
Чи на ідеальній німецькій
Зі стиснутою між зубами жовтою зіркою
Говори російською, віддаючи репресивні накази
Говори біло
Це ж універсальна мова
Ми були народжені, щоб її розуміти
Слова із сльозоточивого газу.
Слова, вибиті поліцейською дубинкою.
(с) Мішель Лалонд

Розповідаємо, чому канадська провінція Квебек хоче незалежності, що значить «говорити біло» у Канаді, чому Шарль де Голль кричав «Viva la France» посеред Монреаля і як батько Джастіна Трюдо розбирався з квебекським референдумом.

Ми знаємо про Канаду досить, щоб нею захоплюватись: розвинена судова і правова система, ефективна економічна модель, доступна якісна освіта, шкарпетки Джастіна Трюдо з Чубакою – словом, країна мрії.

Але навіть в цьому кленовому оазисі є регіони, орієнтовані на сепарацію. І найбільш голосно та активно про це говорить Квебек.

Оттава, Канада Photo:  Trip Advisor

Проблема квебекського сепаратизму тягнеться за колоніальним минулим Канади, коли в 1763 році, за результатами Семирічної війни, Британська імперія відібрала у Франції її колонію, Нову Францію – що і стало відправною точкою двомовності і двокультурності Канади. Квебекські сепаратисти вважають своїм невід’ємним правом вимагати зміни статусу провінції, адже приєднання території було насильницьким.

Берег Канади в 16тому столітті. Фото: Вікіпедія

Подальше існування франкомовної колоніії в складі Британської імперії лише яскравіше окреслило межі національної проблеми. Згідно з Квебекськими актами 1763 і 1774 років (Королівської прокламації Георга III і Акту британського парламенту «Про краще управління Квебеком» – прим. ред.), жителям колонії гарантувалися повага і збереження їхніх звичаїв і релігії, а також власної цивільно-правової традиції. Маленьким, але вагомим мінусом стало те, що в актах не були позначені жодні гарантії культурно-мовних прав франкомовної частини населення Канади. Тому на вищі посади в колонії призначалися виключно англомовні  особи, що закріплювало принижене становище французької мови перед мовою метрополії.

У 1791 році, згідно з Конституційним актом, що був прийнятий британським парламентом, колонія Квебек була розділена на Верхню (населену переважно англо-канадцями) і Нижню Канаду (населену переважно франко-канадцями). Але роздратування народу все зростало, тому задля зменшення невдоволення своїх підданих, британська влада ухвалила рішення про створення єдиної колонії Канади з передачею їй права внутрішнього самоврядування. Основною, хоч і завуальованою метою британської політики була асиміляція франко-канадців.

Географічна карта Нової Франції, складена Самуелем де Шампленом. Фото: Вікіпедія

Питання про використання французької мови було включено в положення Акту про Британську Північну Америку – конституційного документа, який закріпив створення федеративного Домініона Канади. Цей акт ухвалював, що «в палатах Парламенту Канади та палатах законодавчих зборів Квебеку вживання англійської або французької мови в дебатах є факультативним».

Проте акт обходив стороною визнання англійської та французької мов як офіційних, не встановив мовного рівноправ’я, залишаючи статус французької мови за межами Квебека невизначеним.

Мовний аспект франко-канадської проблеми не втратив свого значення в першій половині XX століття, перетинаючись з соціально-економічною її складовою. З індустріальним розвитком стала помітна тенденція до закріплення підлеглого становища франкомовної частини населення в канадському суспільстві: нерівність проявлялася в рівні освіченості, відповідно у доходах, соціальному становищі, представництві в органах влади. Багато в чому такий стан викликали саме прогалини у законодавстві в сфері лінгвістичних прав, що дозволяли, наприклад, англійським компаніям перешкоджати прийому на роботу громадян, які розмовляють французькою мовою.

Принизливим для всієї франкомовної спільноти став глузливий окрик «Speak White», запозичений у американських сусідів, який містив пряму паралель між підлеглим становищем франко-канадців та чорношкірим рабством Вашингтону. Окриком англомовні канадці «вказували» місце франкомовним. «Говорити біло» означало говорити мовою метрополії і визнати власне підневільне становище.

«Speak white» – принизливий окрик, який використовували для приниження чорношкірих рабів в Сполучених Штатах та франкомовної громади Квебеку. Éric Godin

Ігнорування лінгвістичних прав франко-канадців, таким чином, стало найважливішим аспектом зародження національного руху в Квебеку. Питання мови і культури виходили на перший план в процесі його розвитку і в середині XX століття.

Ще однією причиною, за якою Квебек так сильно прагнув незалежності, була його власна система права – Громадянський кодекс, який частково включав римське та старофранцузьке право, що історично вплелись у систему англійського прецендентного права.

В таких умовах з’явився Національний рух квебекців (фр. – Mouvement national des Québécoises et Québécois, MNQ), заснований в 1947 році як об’єднання національних організацій різних регіонів Квебеку. В 1969 році Рух офіційно проголосив прагнення до незалежності Квебека однією зі своїх цілей, досягнення якої було, на їхню думку, «єдиною гарантією виживання і процвітання французької культури в Америці».

Прапор Квебеку. Зображення: Вікіпедія

Рене Левек, засновник Руху Суверенітет-Асоціація (фр. Mouvement Souveraineté-Association, MSA), а пізніше Квебекской партії (фр. Parti québécois, PQ), в своєму нарисі 1968 року писав: «Ми – квебекці … І в самому серці цього поняття знаходиться той факт, що ми говоримо французькою. Все інше, пов’язане з цим найважливішим елементом, відходить з нього і неминуче повертає нас до нього».

Активісти FLQ на демонстрації, фото:Timetoast

Рух за незалежність розцвів пишним цвітом після виступу Шарля де Голля у липні 1967 року. Президент Франції завітав до Канади, щоб залишити там за собою не надто політкоректний слід. Дослідник Жан-Батіст Дюрозель описує ці події таким чином: «Генерал де Голль здійснив візит до Канади. За згодою, не без труднощів досягнутою з федеральним канадським урядом, він дістав змогу зупинитися спершу у Квебеку та Монреалі, де переважає французька мова. Зустрінутий збудженим натовпом, генерал де Голль у своїх висловлюваннях зайшов набагато далі, ніж дозволяли рамки культурних зв’язків між Францією та її колишньою канадською колонією, втраченою у 1763 році. 24 липня в Монреалі під час імпровізованої зустрічі, на яку де Голля викликав натовп, він надав своєму виступові чисто політичного характеру: “Цього вечора тут, а також упродовж дороги, я відчуваю атмосферу, подібну до Визволення… Уся Франція знає, бачить і чує те, що тут відбувається. Хай живе Монреаль, хай живе Квебек, хай живе вільний Квебек, хай живе Французька Канада, хай живе Франція».

Шарль де Голль у Квебеці Фото: WEMontreal

«Хай живе Квебек» і «вільна Франція» не сподобались не тільки Оттаві, а ще і Британії, у якої з де Голлем і так були дуже напружені стосунки. Візит французького генерала припав якраз на той період, коли Лондон подавав заявку на членство у Європейських співтовариствах, яка була відхилена через вето де Голля. Французький президент вважав Британію «троянським конем Америки в Європі» і загалом був невисокої думки про Туманний Альбіон, як командного гравця, тому Квебекська проблема для нього була і підтвердженням власної думки про англійське ведення справ, і бальзамом на душу водночас.

Одна Канада – одна нація

Після цього поштовху була створена Квебекська партія, орієнтована на визнання права франко-канадців на самовизначення. У 1970 році вона проголосила головною метою досягнення суверенітету провінції і фактично стала головною опозицією Ліберальної партії, що стояла на федералістських позиціях. Вже згодом вона вперше взяла участь у виборах. Ліберальна партія виграла на загальних виборах 1968 року, в період зростання сепаратистських настроїв в Квебеку. Очолював її П’єр-Еліот Трюдо, батько Джастіна Трюдо, і франкомовний канадець з Квебеку за сумісництвом.

П’єр Трюдо. Автор: Robert Rider-Rider

Незважаючи на поразку, сам факт виходу на політичну арену Квебекської партії свідчив про зростання її впливу серед квебекського населення і відображав всю серйозність проблем Оттави з сепаратизмом всередині федерації.

Трюдо врахував цей факт, але відмовився від визнання двонаціонального характеру канадської держави і надання Квебеку права на самовизначення як способів врегулювання цієї проблеми. П’єр-Еліот Трюдо виступав затятим поборником федералізму, бо був переконаний, що інтереси франко-канадців можуть бути захищені в рамках єдиної Канади, без оголошення спеціального статусу Квебеку.

Також Трюдо розумів, що проблеми полягають і в соціально-економічній нерівності франко-канадців та англо-канадців, та ініціював ряд змін в економічній сфері. У квітні 1969 року було створено спеціальне Міністерство регіонального економічного розвитку. Незважаючи на те, що сфера діяльності міністерства поширювалася на всю країну, основна частина коштів, що виділялися йому, йшла на розвиток потреб Квебека. Оттава таким чином намагалась привабити франко-канадців до позицій федералізму.

Акт про мови 1969 року проголошував своєю метою «забезпечити повагу англійської та французької мов як офіційних мов Канади і забезпечити рівність статусу і однакові права і привілеї щодо їх використання у всіх федеральних інститутах». Сам Трюдо в своїй промові, присвяченій представленню цього документа, говорив: «Ми віримо в дві офіційні мови і в плюралістичне суспільство не просто як в політичну необхідність, але як у збагачення. Ми хочемо жити в країні, де франко-канадці можуть жити серед англо-канадців і де англо-канадці можуть жити серед франко-канадців без утиску прав на збереження їхньої культурної спадщини».

П’єр-Еліот Трюдо у 1971 році. Фото: Комсомольская правда

Також П’єр-Еліот Трюдо призначив франко-канадця Пепена на посаду міністра торгівлі і промисловості – посаду, яку представники франкомовної частини населення Канади ніколи раніше не обіймали, ввів програму двомовності і федеральну програму навчання другої мови в середніх і вищих навчальних закладах Канади.

Незважаючи на такі жести з боку Оттави, непримиримі сепаратисти не полишали своїх планів щодо створення «Незалежного Квебеку».

Активістами FLQ (фр. Front de libération du Québec) в жовтні 1970 року було викрадено Британського торгівельного аташе Джеймса Кросса і провінційного Міністра праці П’єра Лапорте. Так почалася так звана «Жовтнева криза», яка викликала шквал обурення з боку федерального уряду і спричинила запровадження Закону про військовий стан (анг. War Measures Act), що супроводжувалось патрулюванням армійськими підрозділами вулиць Монреалю і чисельними арештами членів FLQ. Згодом П’єр Лапорте був вбитий, що укріпило уряд в думці,  що сепартисти не спроможні на адекватні дії. Такий розвиток подій унеможливив переговори і згодом призвів до витиснення FLQ з провінційного політикуму і зникнення цієї організації. Через її діяльність загинуло 6 осіб, а її члени втекли на Кубу.

Поштова скринька в Монреалі з графіті FLQ oui («ФВК так»), липень 1971. ФВК систематично підривав поштові скриньки, на яких традиційно зображувався герб Канади

Але сепаратистські настрої продовжували домінувати в 70-х роках серед політичних сил провінції. В 1979 році «Парті Кебекуа» ініціювала референдум щодо відділення від Канади. В ході підготовчої кампанії Прем’єр-міністр Трюдо декілька разів особисто виступав перед населенням провінції, підкреслюючи різнобічні переваги Квебеку і натякаючи, що у разі незалежності Квебеку стане дуже важко існувати без підтримки як Канади, так і Америки.

20 травня 1980 року 59,6% квекбекців проголосували за те, щоб їхня провінція залишилась у складі Канади. Поразкою сепаратисти також завдячують найбільшому сусіду і стратегічному партнеру Канади – США, до думки яких прислухалися як уряд, так і населення Квебеку. США повністю влаштовувала федеративна Канада, а будь-які політичні зміни погано впинули б на бізнес, що викликало у американського політикуму стійке неприйняття.

В 90-х сепаратисти знову намагались взяти реванш, уже у складі партії Квебекського блоку, але на референдумі 30 жовтня 1995 року 50,56% населення провінції віддали свої голоси за збереження Квебеку у складі Канади. При цьому, 60% франко-канадців проголосували за суверенітет Квебеку, а більш ніж 90% англомовних громадян провінції підтримали ідею щодо існуючого статусу-кво.

Економіка

Після промислової революції в Квебеку, ініційованої федеральним урядом, економічна ситуація значно покращилась. В провінції виробляється до половини канадської гідроенергії, добуваються мідь, боксити, нікель, уран. Розвиваються як традиційні галузі, такі як сільське господарство, переробка деревини, легка промисловість, металургія та електроенергетика, а також виробництво телекомунікаційного обладнання, аерокосмічна галузь, програмне забезпечення, сучасна хімічна та фармацевтична промисловості, біотехнології тощо. 47,7% високотехнологічного експорту Канади виробляється в Квебеку, але 85% експорту Квебеку – територія США, які готові дружити саме з провінцією, але не з самостійною державою.

Квебек традиційно розвиває власні активні міжнародні контакти, представництва Квебеку є на всіх континентах, зокрема зосереджені у мегаполісах: Нью-Йорку, Бостоні, Чикаго, Атланті, Парижі, Лондоні, Римі, Берліні, Відні, Барселоні, Пекіні, Шанхаї, Токіо, Гонконзі.

Монреаль, Квебек. Фото: salutmontreal.com

Цим Квебек дуже нервує Оттаву, яка спокійно реагує на міжнародну політику Квебеку за кордоном, змиряючись з експортом саме квебекської, а не канадської економіки і культури. Водночас Департамент закордонних справ Канади чітко і жорстко обмежує намагання інших країн встановити контакти з провінцією без інформування Оттави про свої наміри.

У 2012-2014 роках Партія Квебеку перемогла на виборах до Національних зборів Квебеку, що відбулися 4 вересня 2012, отримала 54 місця з 125, набравши 31,95% голосів виборців, сформувала уряд меншості. Але на виборах квітня 2014 Квебекська партія отримала 30 місць, набравши 25,38% голосів , тим самим проваливши вибори.

Сучасний Квебек рідко згадує про відділення. Уряд Трюдо і його наступників зробив все можливе, щоб максимально виправити ситуацію. Тому окремі сепаратисти ще клеять на номери автівок коротке «Quebec: Je me souviens» – «Квебек, я пам’ятаю», але пересічні громадяни, які доволі комфортно спілкуються французькою, влаштовуються на добре оплачувану роботу після закінчення доступних коледжів та університетів демократичної федерації, уже не пам’ятають, що саме вони мають пам’ятати.

Олена Мартинюк

Джерела:
1. КВЕБЕКСЬКЕ ПИТАННЯ В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ КАНАДИ: ДЕСЯТЬ РОКІВ ПІСЛЯ РЕФЕРЕНДУМУ 1995 РОКУ – БЄЛОКОЛОС О. Є
2. Квебекський сепаратизм, як етнополітична проблема – Тивончук О.
3. “Говори по-белому!”: Сепаратизм во франкоязычной Канаде языком театра – Олександр Кан
4. Богданова Анна, «ВЫЗОВЫ СЕПАРАТИЗМА И СОВРЕМЕННЫЙ ФЕДЕРАЛИЗМ: НА ПРИМЕРЕ КАНАДЫ И КВЕБЕКА»
5. Majority of Quebecers believe question of independence is settled: poll – CBC

Головне фото: uienifer-travel.blogspot.com