Корсика – автономний камінь спотикання централізованої Франції

«Єдина і неподільна» республіка – саме така ідея постала у Франції після революцій кінця 18 століття. Будь-який громадянин Франції вважається французом, але це не передбачає зникнення проблем національних меншин. Навпаки, ігнорування особливостей географічного положення та економічної специфіки середземноморського острова Корсики викликало ніяк не його асиміляцію, а породило стійкий супротив і бажання відокремитися. Внутрішній дворик спробував розібратися у проблемі корсиканської автономії.

Витоки сепаратизму

Корсика один з двох островів, що знаходяться на захід від материкової Італії. Перші поселення тут виникли ще за часів Греції та Риму і цей острів майже протягом усіх часів належав певній впливовій середземноморській державі: Етрурії, Греції, Риму, Пізі, Арагону, Генуї та, нарешті, Франції.

Остання купила його в 1768 році у Генуї. Острів був збитковим, та й до того ж бунтівним, а тому знадобилося майже 20 років, аби втихомирити корсиканців та остаточно приєднати острів до Франції.

Корсика на мапі Європи. Фото: GlobalSecurity.org

До моменту купівлі корсиканці встигли проголосити монархію, а потім і республіку. З 1755 року тут господарював губернатор Паскаль Паолі, котрий перетворив Корсику у базу соціальних експериментів на благо просвітництва. Він відкрив вільний для всіх бажаючих університет, була проголошена свобода совісті, прийнята Конституція. До того ж, Паолі намагався оживити економічне життя Корсики: осушував болота, будував мости, дороги, на острові з’явився новий морський порт. Корсика встигла обзавестися власною монетою, гімном та прапором.

Проте, це не врятувало її від військ Людовика XV, які за кілька років боїв розбили поліцейські формування Паскаля Паолі і захопили владу на острові. З цього моменту почалося примусове насадження усього французького. Жорстокі розправи над націоналістами, відсутність суду та депортації стали звичною справою у підкоренні корсиканців. Навіть Наполеон Бонапарт, представник корсиканського роду, направляв на острів ревних борців із націоналізмом.

Аяччо – найбільше місто на острові. Фото: blog.kudoybook.com

Окрім цього, Франція вводила торгові обмеження, аби придушити розвиток торгівлі на острові. Такі міри існували аж до 1912 року. Але, окрім цього, були і позитивні моменти: Франція вкладала гроші у розвиток транспортної системи острова.

За сто років французькі методи асиміляції населення дали свої результати: корсиканці почали вважати себе французами. Корсика на потреби Першої світової війни зібрала 5 мільйонів франків – більше, аніж будь-який інший французький регіон. 1938 року корсиканці проголосили приєднання до Франції, підкріпляючи своє бажання «клятвою Бастії»: «Перед обличчям усього світу, всією нашою душею, перед обличчям нашої слави, наших могил, наших колисок. Ми клянемося жити й померти французами». А у часи Другої світової острів першим проголосив свободу від режиму Віши – колабораціоністського уряду Франції та маріонетки Німеччини.

Військовий літак на Корсиці. Наприкінці Другої світової острів став основним плацдармом для повітряних атак на Італію. Фото: falkeeinsgreatplanes.blogspot.com

Проте Республіка не відповіла взаємністю. У післявоєнні роки почалися закриття заводів, населення різко скоротилося, корсиканська мова отримала статус іноземної, а уряд хотів зачинити життєво необхідну залізницю Бастія-Аяччо.

Вивчення корсиканської мови у школі повернули лише у 1970-х, а протести під гаслом «Корсика говорить владі: стримайте свої обіцянки. Ми не хочемо нічого іншого» та особистий візит генерала де Голя допомогли зберегти залізницю.

Корсика довгий час залишалася економічно відсталим регіоном: доходи тут були на третину нижчі, аніж на континенті, а план економічного розвитку, прийнятий у 1950-х роках, не вдалося успішно реалізувати.

Отримання автономії

У 1967 році братами Сімеоне була створена партія «Корсиканський автономістський рух», яка поставила собі за мету автономію регіону. Підняття національного руху було спричинене напливом французьких переселенців із Алжиру, які вносили дисбаланс у економічне життя острова, витісняючи на ринку місцевих підприємців. У свою чергу Франція почала репресії проти регіоналістів, відкривши цим ящик Пандори.

Фронт національного звільнення Корсики. Фото: Вікіпедія

Із середини 1970-х років радикальна організація Фронт національного звільнення Корсики розпочинає здійснення численних терактів. Париж намагався купити спокій туристичного регіону, вкладаючи у нього все більше і більше коштів, проте він так і не зміг стати повноцінною частиною Республіки. Париж намагався не втручатися ні в політичне, ні в економічне життя острова. Корсика відрізнялася від континентальної Франції власною політичною елітою, звичаями, тут не діяли традиційні інститути та закони. До прикладу, це ледь не єдиний європейський регіон, де збереглася традиція кровної помсти, коли за образу карали усю сім’ю кривдника. До того ж, корсиканці хоч і вважають себе французами, проте одночасно із тим вони пишаються, що належать до «корсиканського народу».

Однак з часом простим вливанням коштів у острів обійтися стало неможливо, і Парижу довелося вирішувати накопичені проблеми. У середині 1980-х років новий міністр внутрішніх справ П’єр Жокс зробив перший крок у розв’язанні проблеми. Але його програма містила визначення «корсиканський народ», що викликало супротив прихильників централізованої Франції, тож програма Жокса була задушена ще на початку. У відповідь на це корсиканці підривали все нові бомби.

Терористичні акти у Франції у період з 1970 по 2015 роки. Фото: Вікіпедія

Тоді ж, в кінці 1980-х, Жокс представив нову програму, яка визначала автономний статус острова. Владі довелося подолати справжнє конституційне пекло, аби у рамках сильно централізованої країни створити корсиканську автономію. До Корсики подібна самостійність була надана тільки Французькій Полінезії. Проте, між ними існує і певна різниця: якщо острови у Тихому океані мають усі права, окрім тих, що закріплені за Парижем, то на Корсиці ситуація протилежна – більшість можливостей закріплено за Парижем, а автономія відкриває лише ширші культурні та економічні свободи населення острова.

З утвердженням автономії відкрилися нові шляхи збагачення для усталеної владної верхівки, яка тим і займалася, що витягувала із Франції кошти. Але є і величезний плюс: з отриманням автономії значно зменшилася активність радикалів і теракти перетеки у шкідництво центральній владі.

Агітаційний малюнок сепаратистів. Фото: evrasiansk.livejournal.com

Вибухи бомб почали лунати все рідше, проте постріли на острові досі було чутно. Терористичні акти стали спрямованими проти конкретних людей: політиків, французьких посадовців, яких для управління островом назначає Париж, активних суспільних діячів. Окрім сепаратиських рухів, на Корсиці існує і своя мафія, яка була частиною великої мережі контрабанди наркотиків із Азії до США.

Сучасний стан речей

У 2017 році на останніх виборах до місцевого парламенту націоналістична коаліція «За Корсику» отримала абсолютну більшість – 56,5%. У коаліцію об’єдналося дві націоналістичні партії – «Створимо Корсику» та «Вільна Корсика». Жиль Сімеоне, син одного з братів-засновників корсиканського націоналізму, став спікером нового парламенту. Прихід до влади таких людей викликаний декількома чинниками.

По-перше, людям набридла клановість політики, коли декілька політичних еліт збирали усю владу на острові і підлаштовувалися під Париж.

По-друге, націоналісти з 2015 року набирали місця, завойовуючи електорат «знизу»: мер Бастії – одного з найбільших міст на острові, регіональні представники, а потім і представники від Корсики у Парижі – серед них було багато націоналістів, які доводили, що вміють не тільки вести боротьбу проти центральної влади, а й розбудовувати острів. До того ж, за останні 20 років риторика націоналістів помітно змінилася: вони не прагнуть повної незалежності, а лише широкої автономії у складі Франції.

Збори коаліції, яка перемогла. Фото: News Decoder

Після оголошення результатів виборів прем’єр-міністр Франції Едуард Філіпп подзвонив Сімеоне із заявою, що із січня 2018-го року готовий вести переговори про статус Корсики. На Корсику також завітав і президент Макрон, який сказав, що Париж готовий його переглянути. Проте, зазначив тоді президент, не може йти мови про визнання корсиканської мови другою національною, хоч він і ледь не єдиний президент за останні роки, хто підтримує вивчення регіональних мов у школі. Аби змінити Конституцію, де прописано єдність і нації, і мови, знадобиться загальнонаціональний референдум.

Питання мови на даний момент стоїть доволі гостро: у кінці 90-х років лише 65% жителів острова володіли корсиканською і тільки 10% користувалися нею як основною. Не у кожній школі діти мають змогу вивчати корсиканську, а ЮНЕСКО визначає її статус як «Під загрозою зникнення».

Старі правила поводження дітей у школі. Перше правило: не говорити корсиканською і не плювати на підлогу. Фото: DW

«Ми тяжко працювали, аби запобігти зникненню корсиканської мови, – заявляє мер Бастії П’єр Савеллі. – Але мова буде в повсякденному вжитку лише тоді, коли матиме статус другої офіційної. Якщо ж вона існуватиме лише на плівках, це означатиме, що вона мертва». Мерія Бастії пропонує ранкові курси мови, аби запобігти її вимиранню.

Той же Савеллі вважає, що майбутня Європа – це Європа регіонів: «Нам слід переглянути наші відносини з Францією, а також з Італією, і створити ту Європу, якої ми потребуємо».

Щодо економічної самостійності острова, то тут справи йдуть погано. Французи з материка активно скуповують нерухомість на туристичному острові, а тому корінні корсиканці вимагають ще й особливий статус «резидента Корсики», який би надавав їм певні привілеї. Туризм став основним заробітком для острова. Місцеве населення не може відмовитися від нього, але виступає проти потрапляння у залежність від сфери розваг. Частина бюджету острова фінансується із Парижу, а ще більше грошей у розвиток збиткової Корсики вкладає ЄС.

Данило В’юнов

 

Фото на обкладинці: cigalon.co.uk

Джерела:

Корсиканский сепаратизм – Свободная  мысль

Мовне питання на Корсиці породило політичне протистояння – DW

Почему Корсика не Каталония – Новая Газета

Корсиканский сепаратизм. Самоидентификация малых народов, как новый способ самоорганизации – evrasiansk.livejournal.com

Корсиканский Вариант – PolitAnalitica