Борги та корупція. Через що лихорадить Ліван та що на нього чекає

Вперше за багато років Ліван переживає масові протести і вперше за багато років невдоволення людей було викликане радше економічними претензіями до влади, ніж політичними. Розповідаємо, чому протестують ліванці та як велика політика пов’язана із великими боргами.

Політична нестабільність

Ліван мало коли відчував політичну стабільність: як внутрішню, так і у відносинах зі своїми сусідами. Зі здобуттям незалежності від Франції після Другої Світової війни країна залишилася віч-на-віч із величезною релігійною диверсифікацією своїх жителів. У Лівані проживають араби, які сповідують християнство (мароніти), православні греки та греки-католики, мусульмани-шиїти, мусульмани-суніти та декілька інших релігійно-етнічних груп.

У 1975 році непорозуміння між ними усіма вилилися у громадянську війну. У протистояння втручалися Сирія (для поширення свого впливу на сусіда), Ізраїль (задля створення «сірої зони» на лівано-ізраїльському кордоні) та миротворчі сили ООН. Із цієї ж війни виросло і відоме на весь світ шиїтське угруповування Хезболла, яке боролося проти Ізраїлю задля відновлення мусульманської Палестини.

War-torn Beirut as it appeared in the aftermath of the civil war. The Beirut souks, historically the commercial heart of the city, have been rebuilt and now form the city's largest shopping area.
Майбутній бізнес-центр Бейрута, столиці Лівану, наприкінці громадянської війни залишався розбомбленим. Фото: CNN

Громадянська війна завершилася у 1990 році, але до 2005 року країна перебувала під окупацією Сирії та Ізраїлю, які були змушені вивести свої війська під тиском Заходу. У 2006 році відбулася війна між Хезболлою та Ізраїлем, цього разу остання у ліванській історії, яка завершилася розбомбленим півднем держави та тисячами переселенців.

Мусульмани-суніти, шиїти та всі християни складали приблизно по 27% населення країни на кінець війни. Мапа: Sergey Kondrashov

У 2005-06 роках країна остаточно покінчила з іноземною військовою присутністю на своїй території і після війни настав час вибудувати політичну систему, яка забезпечила би усім представленим у країні етнічним та релігійним групам право висловлюватися не зброєю, а голосами у парламенті.

Читайте також: Битва за Овальний кабінет: опоненти Трампа у змаганні за президентське крісло

Наразі у Лівані існують десятки політичних партій, але усі вони об’єднуються у два угруповування: коаліції 8 березня та 14 березня. І в тій, і в іншій представлені різні етнічно-релігійні групи, але загалом, розклад наступний:

  • Коаліція 8 березня – це Хезболла та її союзники. У складі коаліції наявна велика кількість мусульман-шиїтів. Також багато хто із християн-маронітів та декілька мусульман-сунітів доєдналися до коаліції у 2018 році.
  • Коаліція 14 березня – це мусульмани-суніти та частина християн. Характерною рисою є різка критика дій Хезболли.
Image result for lebanon parliament
У Ліванському парламенті 128 депутатів, більшість із яких представляють свої етнічні чи релігійні групи. Фото: aa.com.tr

Діалог, а скоріше протистояння, цих двох коаліцій виливається у політичні компроміси: поділ міністерських місць за результатами голосування. Президент та прем’єр зазвичай обиралися ж за принципом «президент – наш, прем’єр – ваш». Донедавна більшість у парламенті тримала Коаліція 14 березня, але після виборів 2018 року її змінила коаліція 8 березня.

Президентом Лівану зараз є лідер коаліції 8 березня Мішель Аун, християнин-мароніт (Маронітська Сирійська Церква є найбільшою Східною Католицькою Церквою на Близькому Сході – Прим. ред.) та генерал часів громадянської війни. Крісло ж прем’єр-міністра уже вдруге отримав Саад Харірі, лідер коаліції 14 березня, суніт. Із початком протестів Харірі з урядом подали у відставку, але досі виконують свої обов’язки як тимчасові уряд і прем’єр-міністр.

Банки та національний борг

Після громадянської війни та тривалих політичних чвар економіка країни перебувала у скрутному становищі. В перші роки Ліван залучав кошти країн Перської затоки та брав довготермінові кредити у Заходу. Це допомогло відновити інфраструктуру, промисловість та налагодити роботу сфери послуг. Ліван став туристичною перлиною регіону: гарні краєвиди і середземноморський клімат формували до 14% бюджету країни.

Image result for beirut yacht club
Хоч Ліван і бідна країна, центр його столиці – це яхт-клуби та дорогі офіси. Фото: AP

Перебуваючи у тісних зв’язках із нафтовим бізнесом, Ліван не постраждав від світової фінансової кризи 2008-09 років. І коли увесь світ рахував збитки, Ліван став не тільки туристичним, а і банківським раєм: він пропонував іноземним вкладникам депозити під 10% річних, коли європейські банки згоджувалися максимум на 1%. Це увігнало країну у залежність від фінансового імпорту (та і від товарного теж, бо стрімко розвивалася у країні лише сфера послуг).

Читайте також: Війна нової ери. Як США та Китай змагалися на торговельному фронті

А втім, економіка країни зростала, подекуди темпами по 10% на рік, і свої гроші понесли у банки не тільки іноземці, а і самі ліванці. Банківська система виглядала як ніколи міцною і стабільною.

Riad Salameh, governor of Lebanon's central bank, speaks to the Financial Times in his office in Beirut, Lebanon, on October 30, 2017. [Sam Tarling for the Financial Times]
Голова Центрального банку Лівану Ріад Саламех. Фото: FT

Але так тільки здавалося. Сьогодні вся фінансова ситуація у Лівані виглядає як одна велика загальнонаціональна фінансова піраміда, говорить колишній високопосадовець Міжнародного валютного фонду Туфік К. Ґаспард. Схема виглядає наступним чином: уряд при нестачі бюджету бере гроші у Центрального банку, державної установи, той у свою чергу отримує гроші від приватних банків, а останні із депозитних вкладів фізичних та юридичних осіб. Із 2017 по 2019 роки борги Центрального банку перед приватними банками зросли на 70%. І люди, і банки так активно вкладали кошти у цей процес, бо Центральним банком, а згодом і приватними банками, були обіцяні великі дивіденди: до 10% прибутку.

Ліванські комерційні банки вкладають гроші у Центробанк. Інфографіка: The Economist

За такою схемою працює весь світ і вона називається внутрішнім боргом країни, що існує поряд із зовнішнім боргом. І все б то нічого, якби уряд на ці кошти проводив реформи, витягував країну із кризи, а економіка розвивалася би так само ефектно, як зростають обіцяні відсотки за вкладення. Проте останні роки економіка тільки падала, а величезна частина нових запозичень використовувалася Центральним банком на виплату старих боргів.

Загалом, якщо більше 50% нових депозитних вкладів ідуть на виплату старих боргів, то це – ознака фінансової піраміди, яка зазвичай швидко розвалюється. Якщо підставити ліванські витрати від надходжень (на графіку внизу) у це правило, то це «дзвіночок» не просто для сотні довірливих пенсіонерів-вкладників, а для уряду і громадян загалом.

% від ліванських доходів, витрачених на кожну із зазначених категорій. Інфографіка: FT

Проте, голова Центрального банку Лівану Ріад Саламех заперечуює: це була лише схема фінансового проектування, аби виграти для країни більше «стабільного часу».

Читайте також: Туреччина, США, Росія, курди та терористи. Що відбувається в Сирії?

До всього цього додалися виплати за міжнародними борговими зобов’язаннями та – куди ж без неї – корупція. Щодо останнього, то за даними Tranparecy International, Ліван знаходиться на 138 місці зі 180 держав світу за рівнем корупції, що робить його однією із найбільш корумпованих країн світу поруч із Іраном та Росією. За останні роки позиція Лівану майже ніяк не змінилася.

Ситуація тільки погіршується

Коли в горах на сході країни минулого року спалахнули пожежі, то в уряду не знайшлося коштів навіть на утримання пожежних гелікоптерів для гасіння вогню, тож він вдався до рішучих дій: увів податок на передачу голосу інтернет-протоколом, а простіше кажучи – на месенджери по типу Whatsapp, якими люди почали активно користуватися через здорожчання мобільного зв’язку. Саме це і стало останньою краплею: в країні спалахнули масові протести.

Влада скасувала цей закон, намагалася провести реформи, але людей було вже не зупинити: вони вимагали зміни правлячої верхівки. Згодом вони вимагатимуть зміни взагалі всієї владної системи, адже допоки в країні залишаються такі зв’язки між банками та елітами (колишній прем’єр-міністр Саад Харірі, як і його батько Рафік, перший прем’єр після війни – банкіри із мільярдними статками), то ані корупції, ані неефективного держуправління позбутися неможливо, вірять протестувальники.

Image result for lebanon protests 2019
Протестувальники у Бейруті у жовтні 2019. Фото: Reuters

Від самого початку протести проходили у діловому районі столиці, де розташовані владні і банківські будівлі. Банки, що були відкриті впродовж громадянської війни, раптово зачинилися на 2 тижні «задля власної безпеки», як говорили тоді у спілці банківських працівників. Але такі дії банків неабияк настрахали народ: адже тоді це сприймалося багатьма як крах фінансової системи – раптом таке закриття було спеціально підлаштовано, щоб за два тижні великі депозитери-політики змогли вивести свої кошти за кордон? Ми навряд чи дізнаємося, було це правдою чи ні, але чутки ширилися і підігрівали паніку в суспільстві.

Жару у вогню додало ще і те, що ліванські банки після відкриття, як і будь-які банки у світі в подібних ситуаціях, не змогли видати усім вкладникам усі їх гроші відразу. Банки заборонили пересилати кошти за кордон і виплачували більше 200 доларів на тиждень, і то, лише у національній валюті.

Related image
Після відкриття банки доводилося захищати поліції. Фото: Reuters

До речі, ліванський фунт сьогодні штучно підтримується на приблизно сталому рівні до долара, аби не дати паніці у суспільстві розростися ще більше. Ліванська валюта зараз коштує на близько 40% дорожче, ніж мала би, що при затяжній кризі може вилитися у різке падіння валюти і, відповідно, до більшого збідніння ліванського народу.

Читайте також: Японський імператорський дім від початку минулого століття і до сьогодні

Щодо протестів останніх днів, то вони проходили під гаслом «Революція повертається!». Від 17 жовтня і до середини січня протести носили мирний характер, із невеликими сплесками хуліганства. Проте з 14 по 17 січня мирні виступи переросли у погроми ділового району Бейрута, того самого, де розташовані усі банки, і сутичками із поліцією. Повідомляється, що постраждало близько 400 людей з обох сторін, а президент країни Мішель Аун, генерал часів громадянської війни, закликав армію «розібратися» з протестувальниками.

Image result for lebanon banks
Протестувальники трощать банківські будівлі у Бейруті 14 січня. Фото: AP

У жовтні у відставку пішов прем’єр-міністр Саад Харірі і його наступником обрали, хоч і не політика, але все ж представника від Хезболи Хассана Діаба, професора університету у Бейруті та колишнього міністра освіти. Поки що, до формування нового уряду (а через особливості договірної системи формування уряду, воно може затягнутися), тимчасово виконує свої обов’язки уряд Харірі.

Але перед майбутнім прем’єр-міністром стоїть величезна кількість проблем і, насправді, складно повірити у те, що йому вдасться їх вирішити, не зламавши тієї тендітної структури суспільних відносин, на яких тримається Ліван від кінця громадянської війни.

Image result for hassan diab
Новий прем’єр-міністр країни Хассан Діаб. Фото: REUTERS

По-перше, хоч він не пов’язаний із великою політикою і великими грошима, Діаб не зможе діяти повністю вільно. Він, як мінімум, уже зайняв свій пост через правлячу коаліцію 8 березня і має рахуватися з ними, з опозиційною коаліцією 14 березня та з усіма релігійними та етнічними представниками у парламенті. Працюючи у старому полі, новому прем’єру не вдасться вибудувати нову владну структуру. Тому вимога протестувальників щодо незалежного прем’єра та перепису виборчого законодавства вже видається проваленою.

По-друге, із жовтня 7-мільйонний Ліван втратив 160 000 робочих місць, а державний борг досяг відмітки у 86 мільярдів доларів, або 150% від ВВП. При цьому дефіцит бюджету коливається на рівні 11%, а останніми роками до країни зменшилися іноземні капіталовкладення через близьку війну у Сирії. Ліван уже втрачає позиції у міжнародному кредитному рейтингу.

Ліванський національний борг. Інфографіка: FT

По-третє, країні терміново потрібно фінансування ззовні, але здобути його буде не так просто. Країни Перської затоки (суніти), колишні інвестори у Ліванську економіку, більше не хочуть вкладати кошти у країну, де править коаліція 8 березня, ядром якої є Хезболла (шиїти). Єдина країна регіону, що прихильно ставиться до Хезболли і може надати реальну допомогу – це Іран, але у нього і своїх проблем з економікою в останні роки вдосталь.

Читайте також: Республіка Білорусь. «Злиття» з Росією чи розворот на Захід

Подібне різко негативне відношення до Хезболли мають США, Канада, Великобританія, Німеччина та Нідерланди. Франція ж вимагає спершу сформованого уряду, який буде прихильним до реформ, та навіть вона відчуває, що реально допомогти нічим не зможе, доки усі її союзники виступають проти прем’єра зі зв’язками у Хезболлі.

Image result for Hezbollah
Хезболла, або її структури, визнані терористичними у Ізраїлі, США, Канаді, ЄС, Великобританії, Австрії, Нідерландах та Бахрейні. Фото: AP

Лівану залишається хіба що підписувати контракт із МВФ, але ніхто не знає, куди це заведе країну, що вже і так погрузла у боргах, у якій зберігається стрімкий економічний спад та все більше розростаються масові протести.


Події тільки наближаються до кульмінаційного моменту і вже скоро можна буде бачити у Лівані глибоку кризу, більш масові протести, чи, куди гірше, відновлення міжрелігійних суперечок. Хоча, можливо, новому прем’єру таки вдасться втримати країну на плаву, або демонстранти таки доб’ються виконання головної своєї вимоги – повного оновлення влади. У будь-якому випадку, найближчі роки для Лівану не будуть простими.

Данило В’юнов