«Мистецтво дипломатичного перекладу». Конспект лекції Євгенії Габер

У середу, 17 квітня у стінах факультету міжнародних відносин відбулася лекція заступниці директора Дипломатичної академії України Євгенії Габер. Внутрішній дворик побував на лекції та законспектував зміст виступу перекладачки.

Вступне слово

Дякую за запрошення і за те, що ви сьогодні прийшли. Чесно кажучи, я не очікувала побачити таку кількість студентів і мені надзвичайно приємно, що ця тема та наша робота в Дипломатичній академії викликають такий інтерес і таку зацікавленість. Рівень вашої підготовки ми вже бачили: команда від Львівського національного університету успішно виступила у Всеукраїнських студентських змаганнях ДЖАЗ, які проводилися в Дипакадемії нещодавно. Надзвичайно приємно, що сьогодні ми маємо змогу бути у Львові. Тому дякую вам за запрошення, я сподіваюсь, що цей візит і підписання договору між академією і факультетом стане початком нашої тривалої співпраці.  

Сьогодні ми будемо говорити про дипломатичний переклад.  Я знаю, що на вашій кафедрі окрім іноземних мов також викладаються і основи перекладу.  Коли ти стикаєшся з ним в реальному дипломатичному житті, то розумієш, що все, чого тебе вчили до того – не те, що потрібно, бо це – теорія, яка не має нічого спільного із практикою.

Сьогодні ми з вами поговоримо про практику. Я хочу звернути на це увагу, бо лекція – абсолютно практична, прагматична і прикладна. Мова піде про приклади з реального життя: мого, відомих дипломатичних перекладачів – це все правда. Наскільки б інколи дивною і абсурдною вона не видавалась.

Я працювала декілька років в політичній секції нашого посольства в столиці Туреччини Анкарі. Оскільки я володію турецькою мовою, то доводилось перекладати на багатьох перемовинах, міжнародних зустрічах, зокрема і на найвищому рівні.

Про особистий досвід

Дуже часто проблема наших українських дипломатів полягає в наступному: коли ти приїжджаєш до посольства, то тебе ніхто не питає, чи маєш ти підготовку з перекладу або з якихось інших тем. Ти просто дипломат-універсал і повинен виконувати абсолютно різні завдання: починаючи від логістики, веб-менеджменту, супроводу делегацій і закінчуючи перекладом. Особливо, якщо ти володієш мовою країни перебування. Нікого не цікавить, чи є в тебе відповідний «бекграунд», чи немає. Якщо ти знаєш мову, тебе відправляють на переговори, і ти вже потім, працюючи в полі, як кажуть дипломати, розумієш, чого тобі не вистачає і на своїх же помилках вчишся на майбутнє.

Ці зустрічі цікаві, бо вони є дуже різними, але дуже показовими – наскільки в різних умовах доводиться працювати дипломату. Один з прикладів – зустріч двох президентів у Стамбулі, коли треба було фактично на ходу переговорити про можливість участі Туреччини у миротворчій місії на Донбасі, якщо така буде. Перемовини проходили в аеропорті – тут стоїть літак, нічого не чути, шум, галас. Навколо купа протоколістів (спеціальний дипломат, який щоденно займається питаннями дипломатичного протоколу –  прим.ред), але треба бігти і саме в цей конкретний момент перекласти не тільки якісь загальні меседжі, а і важливі політичні питання – статус цих миротворчих сил, правильно визначити цю «лінію» – це лінія розмежування чи це лінія зіткнення, чи це контактна лінія, чи це кордон, чи це адміністративний кордон. Це дуже важливий момент. І тільки від вашого професіоналізму залежить, чи зможете ви зорієнтуватися в цих питаннях одразу, стоячи там, в аеропорту.

У 2016-2018 роках ми тільки починали говорити про томос. Як відомо, Вселенський Патріархат знаходиться в Стамбулі, тому майже всі візити на найвищому рівні обов’язково включали цей елемент.  Уявіть собі ситуацію: Туреччина – це світська держава, але 98% населення – мусульмани і при владі знаходиться консервативна партія. Ви зустрічаєтесь з консервативними мусульманами, в світі яких існують тільки шиїти і суніти, але мусите на нових перемовинах перекладати про християнство: православ’я, католицтво та протестантство.

Окей, на цьому етапі ще щось зрозуміло. Потім починається: патріархати Київський, Московський, хто кому ким приходиться, хто правильний, а хто ні, і так далі. У такій ситуації саме від перекладача залежить, чи буде порозуміння між лідерами ваших країн. Це зараз ми всі знаємо, що таке томос. А 3-4 роки тому ніхто навіть не знав, що це за документ, як він підписується та робиться. А ще всі ці нюанси – як можна передати цю всю градацію, цю всю ієрархію патріархів, якщо аналогів не існує в принципі в країні, в якій ти знаходишся. Там є імами, там є свої відповідники, мусульманські проповідники: «джемати», «тарикати», секти, релігійні організації, які дуже важко перекласти на наш український контекст.

Ще один приклад – дводенний візит Володимира Гройсмана. Тоді ми зіштовхнулися з технопарками, IT-технологіями, інкубаторами для стартапів, безпілотниками різних видів. Перекладач не зобов’язаний орієнтуватися в нюансах авіоніки. Але коли мова йде про модернізацію літаків, про спільне виробництво, про спільні багатомільйонні проекти, які мають бути підписані – якщо ви не знаєте, що таке активна броня, динамічний захист або ще щось, то ви ніколи в житті це не перекладете. Саме тут ми переходимо до питання, хто такий дипломатичний перекладач і чим він відрізняється від будь-яких інших перекладачів. Це не просто солдат-універсал, це людина, яка має володіти однаково добре релігійною, технічною або культурною тематикою.

Після одного відрядження я вирішила подивитися, про що пишуть дипломати-перекладачі: мемуари, спогади, якісь «case study» (техніка навчання, що використовує опис реальних ситуацій – прим.ред). Знову ж, просто перекладач і дипломат-перекладач – це різний рівень відповідальності і різна специфіка роботи.

Про різницю між «translation» та «interpretation»

Роль перекладача – це не тільки переклад, це дуже активна, відповідальна місія в провадженні зовнішньої політики країни. Наскільки мені відомо, зараз у нашому МЗС є окреме управління або відділ, який також займається і питаннями письмового перекладу. На жаль, усному майже не приділяється увага, бо немає департаменту, який займався би підбором перекладачів для роботи в Міністерстві закордонних справ. Є дипломати, які володіють певними мовами, і, нібито, так і передбачається, що вони мусять знати ті чи інші мови і з ними працювати.

Хто з вас знає, з чого починався конференц-переклад? Тобто, переклад на самітах, на великих конференціях. 1917-1920 роки – після Першої світової війни учасникам конференцій заздалегідь роздавався приблизний текст промови. Також існувала практика «нашіптування»: оскільки не було ще відповідної апаратури, а делегації були різними, то цим делегаціям відповідні перекладачі «нашіптуванням» перекладали текст промовця. 1947 рік – Нюрнберзький процес, це вже початки синхронного перекладу як такого, тому що з’являються технічні можливості, щоб цей переклад здійснювати.

Гаррі Обст, перекладач Білого дому, сказав про переклад: «Знати дві мови, або навіть три досконально, достеменно – це не одне й те саме, що бути перекладачем». Навіть якщо ви – білінгв від природи і можете однаково добре спілкуватися декількома мовами, це зовсім не означає, що ви можете бути добрим перекладачем. Тому що переклад – це 38 пунктів, з яких знання мови – це 1 пункт, це важливий пункт, але є ще решта 37, які також дуже сильно впливають на якість перекладу.

Гаррі Обст говорить, що «Interpreting has very little to do with transferring words from one language to another». Тобто, переклад слів – це добре, але важливо не тільки це. Справжній переклад про те, як отримати, зрозуміти обробити та передати меседж людини, яка говорить про щось важливе на високому, дипломатичному рівні. Фактично, це перенесення меседжів, посилів, сигналів з однієї мови на іншу, від одного спікера іншому, але також і з одного бекграунду на інший.

Здебільшого, «translation» – це письмовий переклад, «interpretation» – усний переклад. Кажуть, якщо ви займаєтесь письмовим перекладом, то це залишається навіки, а якщо усним, то буквально на декілька секунд. Я би з цим подискутувала і не погодилась. Якщо ви працюєте з художніми перекладами, зі звичайними текстами, у вас, зазвичай, є можливість подумати, звернутися до інтернету, глосарію, дзвінку товаришу, словнику. Якщо ми говоримо про усний переклад на високому рівні – ви не можете нічого змінити і повернутися до сказаного. Набагато більша відповідальність існує при усному перекладі. Усний переклад – це дріт, який підвішений над прірвою у декілька десятків метрів вниз, один неправильний крок – і все, на цьому все закінчується.

Чому також «translation» та «interpretation» – це не одне й те саме?  Переклад у варіанті «translation» – для цього є Google translate, а «interpretation» – це тлумачення. В Україні дедалі частіше зустрічається професія тлумача, який перекладає не слово в слово, а думка в думку.

Про контекст та його тлумачення

Контекст дуже важливий при підготовці зустрічей, особливо, коли мова йде про технічний переклад. Наведу приклад: нещодавно я мала можливість взяти участь у перекладі військової тематики. Одна доповідь була присвячена тому, що одні і ті самі терміни можуть мати різне значення. Як, наприклад, «theater» – ми знаємо, що це театр, а якщо в контексті військових справ – то театр бойових дій. У різних підрозділів та видів збройних сил – морських, повітряних, сухопутних – один і той самий термін може мати абсолютно різне значення. Контекст надзвичайно важливий, як і знання про нього.

Тлумачення буває різним: вербальним – з мови на мову, невербальним – жести, міміка, мова тіла. Жестами передається значна частина інформації, яку неможливо передати словами, а якщо спробуємо – результат може відрізнятися від посилу.

Якщо говоримо про переклад ідіом, приказок, навіть поезії – це все не стільки дослівний переклад, скільки переклад, заснований на ваших базових знаннях, на тому, наскільки добре ви володієте філософською культурою Ірану 13-го століття, наприклад. Наскільки ви добре знаєте, хто такий  Мевляна Джалаледдін Румі. Умовно кажучи, це Омар Хаям турецького ґатунку. Наскільки ви знаєте відповідники релігійних термінів або навіть імена пророків. І якщо хтось цитує Коран – наскільки ви можете це донести до голови вашої делегації. Добре, якщо делегація «пробрифінгована» – знає, куди вона їде, які там національні лідери, поети, відомі постаті в спорті, культурі, освіті. Але так майже ніколи не буває.

Якщо це делегація високого рівня, на таку підготовку просто немає часу. Якщо це делегація профільна, все одно ніхто не буде, скажімо, в міністерстві сільського господарства, або в будь якому іншому, вичитувати культурні особливості певної країни. Коли починається розмова і вам кажуть «Як сказав хтось…», то від перекладача залежить, чи зможе він розкрити суть, чи зможе він пояснити, що цей «хтось» – місцевий арабський або китайський Тарас Григорович Шевченко, чи він просто скаже його ім’я і піде далі. Від цього залежить вигляд голови вашої делегації. Роль перекладача – це те, наскільки компетентним, професійним, зацікавленим буде виглядати ваш представник.

Коли політики зустрічаються з технічними працівниками, робота перекладача – збудувати місток порозуміння, завдяки якому фахові розбіжності згладжуються. Якщо приїжджає з нашого боку, наприклад, Турчинов, і він зустрічається з іншою політичною фігурою, і вони починають говорити про особливості озброєнь, то вони називають їх своїми власними назвами: «Гради», «Буки», РЕБи і так далі. Можна перекласти як є, «Буратіно», але в Туреччині не знають, що це таке, якщо звісно це не дуже ваховий військовий. С-400 – на слуху, але є багато нюансів, про які співрозмовники не знають і звичайний перекладач буде перекладати як є, а дипломатичний перекладач зробить це «розширено»: скаже, що це ракетно-зенітний комплекс, система протиповітряної оборони або щось інше. Коли говорять «РЕБи», мають на увазі методи радіоелектронної боротьби, але це потрібно знати, щоб продовжити розшифровувати промову.

Те саме стосується і зворотного порядку. Особисто у мене був випадок: зустрічалися начальники наших генштабів і турецька сторона каже: «Ви знаєте, ми думаємо щодо закупівель озброєнь, “Фертини”». Турецькою мовою «фертина» – це буря, буревій. Перекладач, звичайно, перекладає: «У нас в Туреччині зробили буревій». Чудово, сонячно, Анталія, але ми зробили буревій. Очевидно, що це треба локалізувати, зрозуміти, що це не перекладається, це власна назва. Можна, звісно перекласти як «ми зробили власну модель “Фертини”».

Але якщо ти знаєш контекст, слухаєш новини, живучи за кордоном, то ти знаєш, про що мова – це самохідна гаубиця, яку розробили в Туреччині. Це один з найбільших успіхів турецького військово-промислового комплексу. У них немає словосполучення «самохідна гаубиця», кажуть просто «фертина», але задача перекладача, який там знаходиться – всю цю інформацію передати.

Про західну та східну сторони тіла та лакуну

Не можна взяти пазл «Мона Лізи» і скласти з них картинку «Зоряних війн», тому що вони не складуться, кожна людина сприймає світ по-своєму. Бажано перекладати з увагою на культурологічні, ментальні, світоглядні матриці, що існують в голові у людини. Якщо для когось ми говоримо про майбутнє і минуле – для них майбутнє попереду, а минуле позаду. Але для деяких народів, зокрема Латинської Америки, все навпаки. Для них минуле перед очима, тому що вони його вже бачили, це все вже відбулося, а майбутнє – воно темне, воно позаду. Повертаючись до мови жестів: якщо вам розповідають про минуле і показують поперед себе – це буде культурний шок, тому що ми по-різному сприймаємо світ. Якщо я скажу, що в мене чашка стоїть зліва від стільця, то десь серед корінних народів Америки скажуть, що чашка стоїть на захід від стільця, бо вони так собі уявляють світ.

Саме тому існує поняття «лакуна» – слова та поняття, яких не існує в різних мовах тільки через те, що не існує таких явищ. Якщо у ескімосів немає рожевого кольору в принципі, то і немає відповідного слова. Але у них може бути, умовно, 25 відтінків білого, тому що вони живуть в такому кліматі, кожного дня вони бачать сніг: темно-білий, блідо-білий, світло-білий, зимово-білий, весняно-білий. І українською мовою це вже буде досить важко адекватно перекласти та інтерпретувати, для нас сніг одного кольору. Але як їм пояснити «рожевий», якщо вони ніколи його не бачили?

Не завжди мова йде тільки про культурні моменти, дуже часто це стосується абсолютно практичних речей. І до цього треба бути готовим. От скажіть мені, як японською мовою перекласти «євробляхи»? Це смішно, але коли приїжджала наша делегація МВС і Нацполіції, вони почали розповідати: «Ви знаєте, у нас така ситуація, євробляхи, ну просто жах». У них немає такого явища – в країні, яка бореться з тероризмом, все чітко записано, все на контролі, всі номери реєструють.

Якщо це якась мусульманська консервативна партія, то це вже питання, як це перекладати. Навіть якщо я і знайду якийсь відповідник в турецькій, арабській або в японській, то очевидно, що він не буде співпадати з нашим словом.

І тут перекладач постає перед дилемою – або 15 хвилин пояснювати всю передісторію і тобі ще скажуть потім: «Що ти за такий перекладач? Я сказав 2 речення, а ти перекладаєш вже 15 хвилин», або просто якось там не зважати і сказати «Він тут пожартував, Ви, будь ласка, посмійтеся» і просто піти далі.

Інколи це смішно, а інколи хочеться плакати, тому що коли приїжджає хтось і починає розповідати на офіційних переговорах анекдоти, наприклад, про Анку-кулеметницю або Чапаєва, ну ви можете собі уявити, як це на суахілі або індонезійську мову перекласти? Не все можна перекласти, але тут вже питання підготовки не тільки перекладачів, а і інших учасників перемовин. Зараз в Дипломатичній академії ми читаємо лекції про основи вдалого перекладу: перекладач має сидіти зліва від промовця, або, принаймні, десь поруч, щоб бачити його обличчя, міміку, добре чути, що він говорить. Але іноді поруч з промовцем знаходиться передова група, охорона, фотографи, відеозйомка, а перекладач десь в кінці – відео буде гарно виглядати, але якість перекладу буде зовсім іншою.

Про те, чому треба радитись із перекладачами

У США, наприклад, все серйозніше: спічрайтери працюють з перекладачами, якщо це рівень президента чи віце-президента. Спічрайтер (людина, яка готує доповіді та промови для публічних людей – прим.ред) радиться з перекладачем, що варто або не варто говорити, що можна і не можна перекласти. З одного боку, перекладач – це та людина, яка найкраще розуміє культурний контекст, яка може сказати, що анекдоти про свинину в мусульманській країні є, як мінімум, недоречними, можуть образити і точно не будуть сприйняті зі сміхом. Треба розуміти культуру.

Другий приклад, чому важливо радитись з перекладачами. Уявімо, відбувається синхронний переклад, перекладач сидить в кабінці і тут промовець починає говорити, наприклад, на офіційній зустрічі, що він хоче почати з відомого вірша українського поета і далі йде на 10 рядків вірш. По-перше, це важко перекласти в принципі, тому що ти не можеш почати перекладати, поки ти не почуєш останнє слово: це все метафори, це все інше значення, не факт, що можна перекладати дослівно, в кінці може бути зовсім інший фінал. По-друге, це неможливо перекласти поетично, бо вийде сумбур і перекладач буде постійно зупинятися і мовчати, червоніти – як раз почують його, бо здебільшого чують не міністрів, політиків, президентів, а чують перекладача. І від вигляду перекладача залежить вигляд промовця.

Про таємниці перекладачів

Тут є один гарний приклад: Маріна Гросс, перекладачка Трампа на зустрічі в Гельсінкі.  Ця зустріч відбулася тет-а-тет, потім навіть пішов перекладач Путіна і зустріч перекладалася лише через Маріну Гросс. Про що тоді домовились Путін і Трамп – не знає ніхто, але були спроби викликати перекладачку на слухання в Конгрес та запитати, оскільки це питання національної безпеки. Однак вона відмовилася.

І аргументувала це тим, що вона не має на це права, тому що це професійна таємниця перекладача. І, до речі, коли ви працюєте в посольстві і відбувається зустріч лідерів тет-а-тет, ви не маєте права про неї говорити ні послу, ні раднику, ні міністру. Тому що, якщо потрібно буде, президент сам пробрифінгує.

Нещодавно був випадок, пов’язаний з перекладачкою Дональда Туска. Свого часу він зустрічався після Смоленської трагедії з Путіним. Перекладачку Магдалену Фітас-Дукачевську намагалися викликати в суд, щоб дізнатися, чи були в тій розмові певні нюанси або домовленості, про що говорили Туск і Путін. Вона теж відмовилась говорити, подала зустрічний позов до польського суду, бо це порушує її права. Вона сказала, що боротьба за істину і правда будь-якими шляхами – це боротьба в нікуди. Є певні етичні і моральні норми, перекладачі відповідають за збереження цієї таємниці, а інакше це називається поверненням до тоталітаризму.

Перекладач є носієм інституційної пам’яті і може щось підказати. Наприклад, якщо президент забув назву якогось селища на турецько-сирійському кордоні. Саме перекладачу дуже важливо отримувати доступ до всіх тез бесід, до інформаційно-аналітичних матеріалів, до всіх брифінгів, до презентацій напередодні візиту. Це якість підготовки перекладача.

Про те, як уникнути помилок

Є ще така річ, як «кросс-чекінг» – робота двох перекладачів, яка гарантує перевірку перекладу на наявність помилок та неточностей.

Після зустрічі Януковича з турецьким президентом перший сказав, що «Все вирішили, про все домовилися, танкери підуть через Босфор». Янукович поїхав, посольство починає працювати в рамках досягнутих домовленостей, а турки кажуть, що вперше про це чують. Або неправильно переклали, або неправильно зрозуміли – тому наявність двох перекладачів дозволяє уникнути цих моментів.

Дехто каже: «Дипломат – це людина з мінімальною кількістю знань по максимально широкому колу питань». Так от, дипломатичний перекладач – це людина з максимальною кількістю знань з максимально широкого кола питань, які йому потрібні для того, щоб вміти передавати нюанси. І важливі не тільки психоемоційні якості, вміння концентруватися, працювати в особливому темпі, не їсти, не пити, супроводжувати делегатів. Всі досвідченні перекладачі як тенісисти – банан, шоколадка, пляшка води – це завжди має бути з собою.

Ви ніколи не знаєте, про що будуть говорити лідери перед тим, як почнуть обговорювати реальні політичні питання. Очевидно, що вони не сядуть одразу говорити про ракети дальнього радіусу дій. Вони почнуть з того, як там погода, як там діти, чи вболівають вони за одну футбольну команду і інше.

При підготовці до зустрічі митної делегації я перевірила всю термінологію і все дотичне. Однак турецька сторона почала з розповіді про їхній нещодавній конкурс дитячого малюнку: «Ми попросили дітей зобразити митницю, як вона для них виглядає: так от, моя власна дитина намалювала равлика», – і показує мені в телефоні равлика, – «Ми повільно працюємо, треба реформи».  

Але до того, як я змогла побачити равлика, він його назвав і, чесно кажучи, я не кожного дня перекладала про равликів в Туреччині. Настала 20-ти секундна пауза. До такого треба бути готовим.

Про жести і мову часів Ататюрка

І знову ж, треба пам’ятати про культурні нюанси та особливості, жести, особистий простір – саме перекладач вчасно має підказати главі делегації, що треба і не треба робити. З одного боку, протокольні моменти – це все не до перекладача, з іншогосаме перекладач завжди поруч, саме до нього звертаються в першу чергу. Що робити, коли задаєш питання, а тобі відповідають жестами? Їх треба знати і розуміти. Знання місцевого контексту важливе: іноді жест, який зробить глава делегації з вашої підказки одразу змінить тон переговорів – тут йдеться вже про поділ на «своїх» та «чужих».

Тепер хочеться розповісти про зустріч голови Верховної Ради Парубія з його турецьким візаві – спікером турецького парламенту, якому вже за 80 років. Він говорив мовою часів Ататюрка, старою турецькою, в якій збереглася купа арабських слів. Також він має свій регіональний акцент, нетиповий для центру Туреччини. І для початку зустрічі він вирішив пожартувати – представляє свою делегацію, до когось апелює і в якийсь момент, представляючи одного з членів, він каже: «Ось ця людина – не просто фахівець з міжнародного права, він ще й гафіз». Я починаю згадувати, що «гафіза» – це «пам’ять» турецькою і що я колись десь чула, що гафіз – це людина, яка напам’ять знає Коран і може його цитувати. Але мова на зустрічі йде про інше і ніхто тут не говорить про релігійні вчення.

Є така тактика у досвідчених перекладачів: якщо ти не знаєш, як перекладати і про що йде мова, треба використати якесь дуже загальне формулювання, щоб не вскочити в халепу. Якщо розмова  продовжується – забули і пішли далі. А якщо ні – то ти вже повертаєшся і розповідаєш, про що йде мова. Отже, я перекладаю, і кажу, що ця людина добре знає Коран. І тут до мене звертається спікер парламенту пан Кахраман з питанням: «А ти мусульманка?».

І тут теж виникає питання. Не може перекладач розмовляти з учасниками переговорів, навіть якщо питання адресується вам. Голова делегації має або відповісти сам, або дозволити перекладачеві відповісти. Пан Кахраман спитав, як я переклала це слово, я пояснила це своїй делегації, після чого відповіла йому. Переклад виявився не зовсім точним, проте на перемовинах був присутній Рефат Чубаров, який зміг підтвердити пану Кахраману те, що інакше це слово перекласти не можна.

Вся ситуація з перекладом слова «гафіз» демонструє те саме явище «лакуни». Гафіз притаманний ісламу і відповідника в український просто не існує. Але таких явищ – мільйон. Всі пости, сахури, іфтари, всі релігійні свята – це і частина мови, і частина культури.

Про ідіоми, прислів’я та гандбольні аналогії

Що стосується ідіом, то це зовсім окреме питання. Згадується приклад фраз, які притаманні саме конкретній людині, а не тільки культурі. Один з американських президентів на питання «Чи треба скорочувати конвенційні озброєння в Європі?», відповів: «Те, що стосується озброєнь – я з Мінесоти». Навіть для перекладача, який знав американський контекст – це щось незрозуміле. Перекладач перепитав, а президент відповів: «Мається на увазі, що я дуже впертий, мене треба переконати, ми в Мінесоті дуже вперті».

Якщо брати виключно англійську мову, то фраза «to table an issue» стала казусом одного етапу  переговорів між США та Британією. «To table an issue» – в одному випадку мова йде про те, що треба відкласти все в довгий ящик, поговорити про це потім, а в іншому – що треба викласти «карти на стіл» і говорити про це саме зараз. Це одна й та сама англійська мова, але питання, чи це «translation» чи «interpretation», з якого на яку ми перекладаємо, в кого в голові пазл «Мона Лізи», а в кого «Зоряних війн»?

Інший приклад – контекст про перекладача арабської Гамаля Хеляля, який перекладає вже багато років. Його запитали про найскладніше, що йому доводилося перекладати. Він відповів, що це були гандбольні аналогії. А все тому, що в арабському світі в гандбол не грають, а американські президенти згадують про гандбол буквально через слово.

Цікава ситуація з прислів’ями: «Під лежачий камінь вода не тече» – всі автоматично це перекладають, що треба бути активним та працювати. Але дуже часто є варіанти, особливо у східному контексті, коли це прислів’я перекладається аналогічним «Перекотиполе не може пустити коріння» і має негативну конотацію. Ніби ти весь час метушишся та не можеш осісти на місці, в тебе немає соціального статусу, зв’язків, маєтку, сім’ї, треба заспокоїтись.

Гра слів – окрема тема. У мене була ситуація: розмовляли двоє генералів, начебто все вирішили, і пролунало питання «Запитай його, яка в нього улюблена команда?». Я перекладаю, мені відповідають «Фенербахче», на що наш відповідає «А моя улюблена – рота, підйом!». По-перше, для того, щоб перекласти «Рота, підйом!», треба служити в турецькій армії: очевидно, що дослівно цей наказ не перекладається. По-друге, футбольна команда і команда в армії – це два різних слова в турецькій мові.

Чому особливо бути вкрай точними у словах, які ми використовуємо? Передавати політичний дискурс, політичні промови – це не те саме, що перекладати художні тексти. Перекладачка корейської мови, яка працювала на саміті Трампа з Кім Чен Ином, сказала, що при підготовці вивчала саме північнокорейський акцент корейської мови для того, аби не перекладати Трампа південнокорейським акцентом, який би ще більше дратував Кім Чен Ина.

І складно перекладати саме не через термінологію, а через те, що ніколи не говорять «так» чи «ні», ніколи немає «білого» чи «чорного» і якщо хтось говорить англійською мовою, розтягуючи промову словами «well, you know..» і так далі, то ми інколи можемо опустити і перекласти по суті, але часто важливо знайти всі ці відповідники, передати манеру промовця, намір говорити чи не говорити, прямо висказатися чи непрямо – це все нюанси, які важливі при дипломатичному перекладі.

Ще один приклад письмового перекладу, який доводить, чому кожен артикль має значення. Це резолюція ООН 1967 року, що була прийнята після шестиденної війни, коли Ізраїль окупував Голанські висоти та інші території. Резолюція зобов’язує вивести війська з окупованих територій. І існувало дві чернетки резолюцій: американський і радянський. Різниця між ними полягала тільки в артиклі – в одному варіанті він є, а в іншому – ні.

«Withdrawal of Israel armed forces from the territories occupied in the recent conflict»

Врешті-решт, прийняли варіант, де немає означеного артиклю. Досі йдуть тлумачення, дослідження, про які саме окуповані території йде мова. Ізраїль заявляє, що їх просили звільнити якісь окуповані території, вони трошки посунулись, невелику частину віддали. Арабська сторона говорить, що мова йшла про території, які окуповані в ході цієї шестиденної війни. Але де про це написано? Артиклю немає, тому це просто «якісь території».

На завершення: бути дипломатичним перекладачем – це надзвичайно відповідально, надзвичайно складно, але надзвичайно цікаво.

 

Над конспектом працювали: Владислав Мережко, Ірина Захарова, Микита Гладченко
Фото: Дарина Кухар