Північна Ірландія – відкрита рана Великої Британії

Внутрішній дворик розповідає, чому давні гріхи Лондону перед ірландцями відтягують Brexit, що сталось під час «Кривавої неділі» в Лондондеррі, що таке ІРА, Шинн Фейн та уніоністи, та чому «Брудний протест» призвів до смерті десятьох бойовиків ІРА.

Північна Ірландія – одна з чотирьох територій, що складають Сполучене королівство Великобританії. Крім милозвучності ірландської мови, дня Святого Патріка та ірландського віскі, цей народ відрізняється двома речима: сильною католицькою громадою і складною історією взаємовідносин з Англією. Основним осередком сепаратизму стала провінція Ольстер, яка розташована на півночі Ірландського острова.

Прапор Ольстера. Фото: Flags1st.com

Історія

У Середньовіччі Ольстер був незалежним королівством Улад зі столицею Емайн Маха. Острів, який інколи називають «Зеленим», був заселений кельтами ще у IV столітті до нашої ери. Однак, з 1169 року Англія почала активно загарбувати його територію. Приблизно століття пішло у нащадків Генріха Другого (англійський король, що почав захоплення Ірландії – прим. ред.) на процес колонізації, а вже в XII столітті території були повністю підпорядковані англійцям. Вожді кланів Ленстера та Ольстера не захистили свої землі, бо були поглинуті міжусобицями, а коли Плантагенети – одна з гілок Анжуйської династії – дали зрозуміти, що незалежність закінчилась, писали листи Папі Римському з проханням щось зробити з  англійцями. Жоден з понтифіків управи на Лондон не знайшов, тому у 1541 році  Генріх VIII приймає титул короля Англії та Ірландії, стираючи будь-які надії ірландців та знищуючи кланову традицію управління.

Карта Ольстера. Фото: Вікіпедія

Жодна з англійських адміністрацій не відрізнялась ні добротою, ні повагою до ірландських традицій. Проводились безжальні чистки незгодних з колонізацією: один лише Олівер Кромвель, англійський державний діяч, військовик і революціонер, «скоротив» автохтонне населення Ірландії з 1,5 мільйону до 850 тисяч.

Також англійці влаштували голодомор: від нього на острові померло понад 1 мільйон чоловік.

Така політика призвела до явища масової еміграції: наразі в США ірландська діаспора є більшою, ніж власне населення сучасної Ірландії. 22 американські президенти мають ірландське походження, включно з Бараком Обамою.

Президенти-ірландці. Фото: Irish Fireside

«Очищені» від корінного населення землі не пустували – Лондон почав заселяти їх колоністами з Англії, Шотландії та Уельсу, переважно протестантського віросповідання. І звідси бере свій початок Ольстерська проблема, адже католики-ірландці та піддані англіканської церкви не знайшли спільної мови.

Католиків виселяли з міст і переселяли в глухі села та околиці, позбавляли високооплачуваних робіт, забороняли розмовляти ірландською та сповідувати християнство західної традиції. У цей же час протестанти-колоністи, підтримувані Лондоном, відчували себе абсолютно комфортно.

Таке становище спричинювало повстання: під керівництвом Шона О’Нейла та Десмонда в 1579-1583 роках, Тірона і Пірконеля в 1595-1603 роках. ІІід час повстання Пірконеля лорд Маунтджой, намісник королеви, доповідав Єлизаветі з Ірландії: «Вашій Величності немає над чим керувати в цій країні, хіба що над купами попелу та мертвими».

У 1641 році командуючий англійською армією в Ірландії Ормонд отримує ще більш чіткий наказ: «…завдавати шкоди, вбивати, здирати шкіру і знищувати повстанців всіма засобами і можливостями».

Ірландці не заспокоїлись і не змирились. Протягом трьохсот років виникали повстанські організації «Білі хлопці», «Дубові хлопці», «Хлопці світанку», «Ріббоніти». Всі ці повстання були придушені, учасники вбиті.

Тоді боротьба не дала результатів, але через більш ніж за триста років і кілька поколінь ірландці таки вибороли часткову незалежність. У 1905 році Артур Гриффітс засновує партію Шінн Фейн («Ми самі»).

Символіка Шінн Фейн. Фото: Zakon.kz

Вперше ольстерські протестанти та люди з англійською самоідентифікацією відчули занепокоєння. Так з’явились юніоністи – від назви прапору Великобританії, «Union Jack». Створюючи «загони самооборони», вони намагались захистити той Ольстер, яким хотіли його бачити – чисто британський та безпечний, але не врахували, що безпечним він буде ще дуже нескоро.

Прапор Великобританії, знаний під назвою «Union Jack». Фото: abt.com.ru

1919 рік – партія Шінн Фейн виграє вибори до британського парламенту, отримавши 73 місця зі 105 «ірландських». Підтримка народу була безпрецедентною, політичну програму молодої партії – незалежність та розвиток промисловості – буквально цитували на вулицях.

Проблема полягала також у тому, що промисловість Ольстеру (суднобудівництво, виробництво полотняних тканин, швейна промисловість) майже повністю була зорієнтована на англійський ринок збуту і залежала від Англії. Метрополія зробила все можливе, щоб провінція максимально від неї залежала. Понад 45% великих фірм та підприємств і досі є у владі Великої Британії, що робить ірландське становище крихким та залежним.

До 1921 року, коли було підписано англо-ірландський договір і півдню було надано статус домініону, Шінн Фейн пережила 4 роки гоніння: 36 з 73 членів партії опинились за ґратами, очільника Єймона де Валлера спочатку засудили до смертної кари, а потім до довічного ув’язнення. Британська влада оголошувала всі об’єднання ірландців поза законом.

Розгорілась англо-ірландська війна 1919-1921 років, яка породила одну з найбільш неоднозначних організацій світу – Ірландську республіканську армію, ІРА. У 1920 році англійці розстріляли 73 мирних мешканця на одному із стадіонів і отримали відповідь. До весни 1920 року ІРА знищила королівські війська в усіх населених пунктах Ірландії. Добровольці все прибували, кількість їх зросла до ста тисяч чоловік, молоді люди приєднувалися з девізом «Око за око, кров за кров». Юніоністи все ще намагались вирішити ситуацію старими методами, кривавами погромами та зачисткою католиків.

ІРА. Фото: work-way.com

Та коло історії було вже не зупинити.

У 1921 році Ллойд Джордж все-таки підписав Договір про незалежність Ірландії, віддавши новоствореній державі все, крім Ольстеру. 6 провінцій лишились у владі Британії – Антрім, Арма, Даун, Лондондеррі, Тайрон і Фермана.

Коли для однієї частини Ірландії боротьба закінчилась, для Ольстеру вона продовжувалася.

Католицька меншина на півночі зазнавала дедалі більшої дискримінації на виборах, при розподілі державного житла, в сфері зайнятості та освіті.  На звичайний завод набирали працівників за конфесійною ознакою: якщо ти католик, то лишишся без роботи.

Економічна криза загострювала масове невдоволення і спричиняла хвилі протесту (рівень безробіття напередодні Другої світової війни сягав 27-30%.) Три основні галузі промисловості Північної Ірландії, й так залежні від Лондону – кораблебудування, вирощування льону та сільське господарство – почали занепадати.

Католики і протестанти жили в різних районах, час від часу зустрічаючись в кривавих сутичках. І умови життя католиків були значно гіршими.

ІРА робила все від себе можливе, щоб протестанти платили за кожну краплю католицької крові. Ірландський скаутський рух «Фенії» відрізнявся безпрецедентною уважністю – неможливо було ввести в їхні ряди англійського шпигуна так, щоб з часом це не розкрилось. Позначали шпигуна просто – фірмовим вистрілом в потилицю, щоб ні в кого не виникало сумнівів, за що він загинув.

Бойовиком ІРА в Ольстері міг виявитись хто завгодно – таксист чи продавець квітів.

Британські офіцери скрізь зуби визнавали, що ІРА неможливо перемогти – надто вже добре вона вишколена і надто великою підтримкою народу користується.

Конфлікт набирав обертів, поки не вилився в інцидент, на який змушена була звернути увагу світова спільнота, що до цього усіма силами намагалась не помічати ольстерської проблеми.

Кривава неділя в Деррі

Місто Деррі, що знаходиться в північно-західній частині Ольстера, нічим особливо не примітне, якби не одна подія, яка сталася там 30 січня 1972 року. Вона увійшла в історію під назвою «Кривава неділя».

Місто, розташоване на самому кордоні з Британією, завжди було головним болем для англійців. Католики-ірландці становлять 80 відсотків його населення, але влада, як і всюди в регіоні, належить протестантській меншості.

Саме місто ще з ХVII століття носить офіційну назву Лондондеррі. Король Яків I власним указом додав приставку «Лондон-», щоб підкреслити залежне становище цього регіону від Британської Корони.

У 1984 році міська рада змінила назву назад на Деррі. Але на більш високому рівні це рішення, звичайно, не діє. Так, навіть на дорогах Північної Ірландії можна побачити офіційні вказівники, які ведуть у Лондондеррі. Втім, перша частина цього слова найчастіше старанно зафарбована ірландськими націоналістами.

Замальваний знак Лондондеррі. Фото: russianireland

Наприкінці 1960-х втомлене ірландське населення почало вимагати політичних і громадянських прав, яких вони не мали до цього. Відсутність поступок з боку влади призвели спочатку до мітингів, а потім і до збройного протистояння між ІРА і силами імперії.

Дійшло до того, що в 1969 році заселений католиками квартал Богсайд оголосив, що виходить з-під юрисдикції Великобританії і оголошує себе Вільним містом Деррі (Free Derry). Озброєна спроба британської влади взяти заколотників під контроль була розбита і самопроголошена автономія проіснувала на цих вулицях близько трьох років.

Про ті події зараз нагадує історичний напис You are now entering Free Derry (Ви входите у Вільне місто Деррі), яка регулярно оновлюється на торцевій стіні одного з будинків з 1969 року. Вона стала справжнім символом міста.

You’re now entering Free Derry. Фото: Irish News

30 січня 1972 року на площі близько цього напису відбулася подія, яка тепер і є ганьбою для  британської влади.

У цей день тут пройшла мирна демонстрація з вимогою дотримуватися громадянських прав жителів незалежно від їх національності і віросповідання. Офіційна влада за деякий час до цього ввела військовий стан у регіоні і заборонила всі прояви громадської активності, враховуючи і мітинги.

Знаючи про заплановану демонстрацію, влада прислала в Деррі батальйон десантників. Солдати 1-го батальйону парашутного полку Великої Британії під командуванням підполковника Дерека Вілфорда і капітана Майка Джонсона розстріляли мирну демонстрацію місцевих жителів, які прийшли на марш Асоціації на захист громадянських прав Північної Ірландії.

13 беззбройних демонстрантів, враховуючи шістьох неповнолітніх та одного священика, були вбиті. П’ятеро з убитих були застрелені в спину. Ще 14 людей було поранено, один з них згодом помер. Ця подія призвела до хвилі насильства в протистоянні Ірландської республіканської армії (ІРА) та Збройних сил Великобританії.

Стінопис, що демонструє події «Кривавої неділі». Фото: Irish Central

Поліція, армія і влада звинуватила в трагедії самих демонстрантів, які нібито першими почали обстрілювати солдатів. Але комісія, що розслідувала цю трагедію в 1998-2010 роках, підтвердила, що «стрілянина британських солдатів по демонстрантах не мала законних підстав».

У 2010 році прем’єр-міністр Великобританії Девід Кемерон вибачився за «Криваву неділю» під час виступу в парламенті Сполученого Королівства. «Те, що сталося у «Криваву неділю», було необґрунтованим і неправильним. Перші постріли прозвучали з боку військовослужбовців за наказом командира, який ніколи не мав бути відданий», – сказав Кемерон.

Девід Кемерон. Фото: ukranews.com

Прем’єр також визнав, що солдати не попереджали про постріли і підробили свідчення, тому довгих тридцять років сім’ї жертв не могли почути правду про смерті своїх близьких.

Але це не єдина страшна сторінка в історії Ольстеру.

HBlock

У 1981 році у в’язниці Мейз Ірландські республіканські в’язні оголосили безстрокове голодування. Таким чином вони протестували проти позбавлення їх Спеціального статусу політичного в’язня (англ. – Special Category Status), адже політичних засуджених прирівняли до звичайного криміналітету.

Меморіал загиблим в тюрьмі Мейз. Фото: Вікіпедія

Раніше в’язні проводили «Брудний протест», в рамках якого відмовлялись користуватись вбиральнями, бо при виході з камер їх били охоронці. Протестанти вимазували стіни своїх камер екскрементами, будуючи паралель між брудною політикою Великобританії та своїм становищем.

Кадр з фільму «Голод», знятий на реальних подіях в Н-блоку. Фото: startfilm.ru

Розпочав голодування Роберт Сендс – ірландський герой-мученик. Воно тривало в цілому 216 днів.

Роберт Сендс. Фото: irespb.ru

Вимоги були наступними: право не носити тюремну уніформу, не робити тюремну роботу, право на свободу зв’язку з іншими ув’язненими, а також на організацію освітніх та розважальних заходів, право на один візит, один лист і одну посилку щотижня, повне право на помилування.

Коли одна людина помирала від голоду, на її місце ставала інша. Н-block (блок в тюрьмі Мейз, де тримали політв’язнів) став могилою десяти ірландських чоловіків.

Боббі Сендс, як називали Роберта в народі, був першим. Поки він перебував у в’язниці, співвітчизники заочно обрали його до британського парламенту від Ольстеру.

Лондон все чекав, коли в’язні здадуться. У той час при владі була Залізна леді, Маргарет Тетчер. Поки з тюрми одна за одною виносили труни, міжнародне співтоварство шоковано реагувало на події. Заголовки гуділи, перші шпальти видань по всьому світу засуджували Британію.

ІРА знову активізувалась, численні погроми знову прокотились Ольстером. Лондон зрозумів, що тікати більше нікуди. 15 грудня 1993 року була підписана «Спільна декларація миру» прем’єр-міністрів Великої Британії та Республіки Ірландія, або Даунінгстрітська декларація.

Документ проголошував право населення Північної Ірландії на вибір: залишитись провінцією у складі Сполученого Королівства чи приєднатись до незалежної Ірландії. На запрошення Великої Британії ірландський уряд брав участь у багатосторонньому переговорному процесі, а після проведеного в країні референдуму відмовився від територіальних претензій на північно-східну частину Ольстера, що усунуло головну суперечність між двома урядами.

1998 року була підписана Угода «Великодньої п’ятниці», що визначала п’ять основних конституційних положень:

  • Майбутній конституційний статус Північної Ірландії буде знаходитися руках її громадян.
  • Якщо північ і південь забажають єдиної Ірландії, то можуть досягти цього шляхом голосування.
  • Нинішні конституційні положення у Північній Ірландії будуть залишатися в межах Сполученого Королівства.
  • Громадяни Північної Ірландії мають право на «ідентифікувати себе і бути прийнятими як ірландці або англійці».
  • Ірландська держава повинна відмовитися від своїх територіальних претензій на Північну Ірландію.

Brexit чи Irexit?

З того часу конфлікт завмер, але залишився напругою на ольстерських площах. Досі католики і протестанти не бажають бачити, як інша сторона святкує свої релігійні свята, кожна четверта сім’я ірландців втратила когось чи то в сутичці, чи в голодоморі, етноциді або в лавах ІРА.

Американські ірландці (а це 40 мільйонів людей) віддано продовжують справу предків: після кожної служби в костелах Філадельфії, Вашингтону чи Массачусетсу пускають в паству капелюхи, покликані зібрати фінансову допомогу справі ірландської незалежності. І ні капелюхи, ні банки з написами «для потреб ІРА» в ірландських барах не бувають порожніми. Відомим є випадок з лайнером, коли в час найзатятішої боротьби діаспора купила корабель «Queen Elisabeth – 2», щоб поставити в Ольстер зброю і вибухівку.

Заморожена проблема проявляється в стінах Британського парламенту.

На початку XX століття серйозно провадились розмови про смертну кару для боївиків ІРА. Тоді з сильним протестом виступила англійська розвідка в Ольстері – шпигуни добре розуміли, що «навіжені ірландці» їм ніколи нічого не дарували, а дозволити здійснюваи смертну кару не подарують тим паче.

Частина ірландців досі бажає возз’єднатись з Республікою Ірландією. Раніше, до ініціативи виходу з ЄС, це бажання було не надто сильним через вільний кордон між двома Ірландіями та можливість без перешкод спілкуватися з рідними. Але якщо на кордоні з’являться прикордонна служба, колючий дріт і візовий режим, Лондон дуже ризикує знову згадати, що таке ІРА та Шінн Фейн.

Британська прем’єр-міністерка Тереза Мей декілька разів намагалась отримати від Брюсселю завірення, що візового режиму на Ірландському острові не буде, але жодне з них не здалось вартим довіри британським правникам, нажаханим від самої думки про ескалацію конфлікту.

Тереза Мей. Фото: Народна правда

Наразі усе виглядає так, що Британія вийде з ЄС взагалі без угоди. Чим це закінчиться для Ольстера і чи не збудеться найбільше бажання всіх полеглих за незалежність Ірландії, покаже час.

Олена Мартинюк

Головне фото: бойовики ІРА, фото The Daily Beast

Джерела:

  1. «Сепаратизм в Європі: Північна Ірландія» – Страйк.
  2.  «Колишній учасник ІРА поділився досвідом переходу від збройної до політичної боротьби» – УНІАН
  3. Боббі Сендс – Вікіпедія
  4. «Ірландська республіканська армія: в боротьбі за свободу» – Олесь Хоменко
  5. Перехідне правосуддя: досвід Північної Ірландії – Українська Гельсінкська спілка з прав людини