Солодке вино та гіркий сепаратизм Придністров’я

1991 рік. Радянський Союз доживає свої останні дні, одна за одною проголошують незалежність колишні союзні республіки. У Придністров’ї місцева еліта, не бажаючи зближення Молдови з Румунією та намагаючись зберегти свої зв’язки з Москвою, проголошує незалежність за два дні до того, як це зробила Молдова. З березня по липень тривали сутички молдовських поліцейських та військових із ополченцями, які були підкріплені озброєнням російських військових, розквартированих у Придністров’ї. Після підписання договору між РФ та Молдовою не раз були спроби остаточно врегулювати конфлікт, але вони вилилися в три десятиліття бесплідної миротворчості. Війська Росії досі там, Молдова, як і Україна, страждає від контрабанди та сусідства із неконтрольованим і невизнаним регіоном.

Внутрішній дворик детально опише Вам події, які відбулися за майже 30 років, яка роль в цьому України та в якому стані Молдова та Придністров’я сьогодні. Приготуйтеся, це буде цікавий лонгрід.


Із чого все почалося

Із економічного, етнокультурного та політичного дизбалансу регіону у складі Молдавської РСР.

Придністров’я (Трансністрія) – регіон вздовж лівого берегу Дністра, що контролюється невизнаною (окрім Абхазії, Нагірного Карабаху та Південної Осетії) Придністровською Молдавською Республікою (ПМР). Край населяють молдовани, українці та росіяни – усі приблизно складають по 30% населення – та інші народи (10%). Саме звідси почалося захоплення Молодви Радянським Союзом. Так, в 20-х роках у складі УРСР створювалася автономна Молдавська республіка, а в 1940 році, після окупації більшої частини Бесарабії за планом Молотова-Ріббентропа, утворено Молдавську РСР. Частину земель (міста Балта, Бірзлуа) було передано до складу Одеської області.

Фото: Handbook of International Economic Statistics. 1994

В 60-х роках у Придністров’ї було проведено індустріалізацію, тому регіон на початку 90-х став виробляти близько 40 % ВВП всієї Молдавської РСР. Великі промислові центри Придністров’я підкорялися переважно Москві, а номенклатуру регіону складали досвідчені управлінці з України та Росії. Економіка Придністров’я, як і його керівництво та населення, були більше пов’язані з Києвом та Москвою, ніж із Кишиневом.

1990 року Парламент Молдовської РСР визнав молдавську мову єдиною державною, що змушувало управлінців вести документацію нею. Саме тому було введено латинську абетку, проголошено політичну та економічну незалежність республіки, проголошено незаконність пакту Молотова-Ріббентропа. Лунали заклики до об’єднання з Румунією, тому місцева політична еліта розцінила це як зазіхання на свої права та спробу порвати з таким дорогим для них «центром». Росія, не бажаючи змиритися із втратою підконтрольної території, підтримала місцевих управлінців своїми військовослужбовцями із залишків 14-тої радянської армії: близько 6 тисяч військових, сотні танків та артилерія. Приводом для мобілізації суспільної підтримки стало мовне питання.

Фото: ukrinform.ua

До перших сутичок сторони шукали підтримки за кордоном: Молдова в Румунії, ПМР – у Москві. Після провалу ГКЧП (Государственный комитет по чрезвычайному положению) зникли останні надії місцевої еліти на збереження СРСР та самостійності в його складі. До Молдови активно прибувають румунські волонтери, до ПМР – загони Кубанських козаків та УНА-УНСО – українська націоналістична організація, що бере свій початок 1991 року. Офіційно зареєстрована тільки в 2015.

Українці – один із найбільших військових контингентів, що воював тоді на стороні невизнаної республіки: більше 350 осіб.

«Ми воювали за те, аби Придністров’я повернулося до України. До України воно не повернулося… Romania mare (великої Румунії) не вийшло. По-друге, захист українського населення. Захистили? Захистили. Живуть, мають школи, церкви, кафедри в уніреситеті… Офіційна українська влада засуджувала участь УНСО в конлікті… Кравчук казав, що ми не можемо порушувати встановлені в Європі кордони. Переграти проросійські сили в Придністров’ї нам не вдалося», – так прокоментував участь українців на стороні невизнаної республіки Владислав Мирончук, один з перших учасників УНА-УНСО.

Після бою під Бендерами та артобстрілу під Дубоссарами (все це за участі російських військових та їхнього озброєння), молдовські війська припинили наступ. Російському генералу Олександру Лебедю також приписують фразу «Якщо не перестануть стріляти, то через дві години мої танки будуть в Бухаресті». Молдова почала шукати мирних рішень.

21 липня 1992 року в Москві між Президентом Молдови Мірчою Снегуром та Президентом Росії Борисом Єльциним було підписано Угоду про принципи врегулювання конфлікту в Придністров’ї. За домовленостями, 14-й армії гарантувався нейтралітет у конфлікті. Сторони визнали одночасно територіальну цілісність Молдови та право Придністров’я «самостійно вирішувати власну долю» в разі змін державного статусу Молдови (йдеться про можливе приєднання Молдови до Румунії).

Безрезультатна миротворчисть

З моменту підписання договору між Росією та Молдовою було багато пропозицій остаточно вирішити питання. Переговори велися у форматі 5+2: Молдова та Придністров’я як сторони конфлікту, Україна, Росія та ОБСЄ як посередники і спостерігачі з ЄС та США.

Важливою умовою миру є відсутність іноземних військових на території ПМР. 1999 року в Стамбулі на саміті ОБСЄ Росія підписала договір, згідно з яким вона зобов’язалася вивести свої війська з ПМР до кінця 2002 року. Росія вивезла половину озброєння та частину військових. Сьогодні вона там залишила близько 1400 вояків та 20 000 тон боєприпасів. Всі аргументи РФ щодо присутності її військових зводяться до «миротворчості».

Склади радянських боєприпасів в селі Колбасна. Фото: golos.md

До 2006 року формат 5+2 активно працював, було запропоновано дві схожі моделі остаточного врегулювання конфлікту.

Перша модель – Меморандум Козака – розроблений у 2003 році Дмитром Козаком, заступником керівника адміністрації президента Володимира Путіна. План передбачав федералізацію Молдови. До того ж, на території Придністровського регіону мали дислокуватися на постійній основі частини російської армії строком на 20 років. Саме остання умова змусила тодішнього президента Молдови Володимира Вороніна в останній момент відмовитися від підписання угоди.

Друга модель – план Ющенка – названий на честь українського президента, розроблений у 2005 році. План передбачав особливий правовий статус (широку автономію) Придністров’я у складі Молдови. Україна, за цим планом, ставала основним посередником та гарантом реінтеграції регіону. План задовольняв сторони, але придністровські парламентарі не визнавали новообраного президента республіки, що мав підписувати договір. Наступного «обраного» президента вже не визнала Україна, Молдова і світ. Через політичну кризу ситуація затягнулася і план Ющенка так і не був прийнятий.

У 2005-2006 роках Україна почала активно тиснути на контрабандну економічну модель «республіки», вимагаючи від придністровських компаній, що хочуть експортувати товари в Україну, реєстрації в Молдові. У 2005-му році було створено Місію ЄС EUBAM, яка допомагає українським та молдовським прикордонникам краще боротися з контрабандою.

У 2006 році Україна перестала пропускати через свій кордон вантажівки, товар яких не відповідав відповідним стандартам. ПМР заявила, що Україна, запустивши економічну блокаду регіону, перетворюється на сторону конфлікту. Значна частина економіки Придністров’я тримається на реекспорті товарів – із України в Молдову і навпаки. У відповідь самопроголошена республіка заблокувала ввіз товарів з України та Молдови та припинила участь у форматі переговорів 5+2.

Парламент ПМР. Фото: К. Зеленюк

Росія підтримала ПМР, Тираспіль пригрозив відключенням електроенергії в Одеській області (і Україна, і Молдова купують електроенергію в невизнаній республіці). РФ відправила до регіону гуманітарну допомогу. Євросоюз же закликав ПМР не чинити опір руху товарів між Молдовою та Україною.

Ця ситуація дала свій результат – зараз багато компаній, що працюють в ПМР, зареєстровані в Кишиневі, тому вільно торгують з Молдовою, Україною, та ЄС.

Сучасний стан речей: заморожений конфлікт, процвітаюча контрабанда та російські військові

«Реальна ситуація, на мою думку, далека від остаточного політичного врегулювання цього конфлікту. На жаль, ми не бачимо бажання з боку Тирасполя і Москви йти назустріч політичному врегулюванню придністровського конфлікту на базі принципу територіальної цілісності Молдови та прийнятого у 2005 році закону про спеціальний статус Придністровського регіону в рамках незалежної Молдови. Я впевнений, що це єдиний можливий варіант», – ця заява  Тудора Уляновскі, міністра закордонних справ Молдови, якнайкраще передає сценарій «заморожених конфліктів».

У 2006 році, після кризи із товарообігом, у невизнаній республіці було проведено референдум. Офіційно, більше 90% населення проголосувало за визнання незалежності країни із подальшим її входом до складу РФ. Тепер ПМР категорично відкидає переговори щодо входження, навіть на правах широкої автономії, до складу Молдови. З роками тут сформувався гібрид планового господарства та кланового капіталізму, комуністичний дух звідси нікуди не зникав, вся влада контролюється невеликою кількістю місцевих еліт, а велика кількість коштів надходить до регіону з РФ. Невизнана республіка продовжує бути посередником в торгівлі між Україною та Молдовою, а найбільшим торговим партнером невизнаної республіки є країни ЄС (близько 70%). Регіон користується преференціями зони вільної торгівлі Молдови та Євросоюзу, але це не позначається на політичному курсі самопроголошеної республіки, адже бізнес тут має слабкий вплив.

Прапор ПМР – колишній прапор Молдавської РСР

Великі прибутки ПМР приносить контрабанда, адже де-юре ці території не мають офіційно визнаних кордонів, а відтак – митної, податкової чи законодавчої юрисдикції. Варто лише згадати, коли на кордоні з Україною у 2016 році було знайдено 17 картин світових майстрів, викрадених із музею італійської Верони. Частіше лунають новини про перевезення цигарок та алкоголю.

Молдова також веде свою політичну гру відносно ПМР та України: спочатку вона відмовилася купувати електроенергію у Молдавської ДРЕС, яка належить російському капіталу і знаходиться на території Придністров’я. Але через кілька місяців торгів відмовилася від української електроенергії і таки погодилася закуповувати електрику в Молдавської ДРЕС. Окрім того, Молдова надала політичний притулок колишньому голові Придністров’я Шевчуку, проти якого в самому Придністров’ї порушено кримінальні справи, та який, коли був «президентом» Придністров’я, вів яскраво антиукраїнську політику.

Нинішня влада в Молдові – це проєвропейський прем’єр Павел Філіп та проросійський президент Ігор Додон. Перший – колишній міністр інформаційних технологій та зв’язку, зробив величезний вклад у розвиток молдовського телефонного та інтернет-зв’язку. Під час останньої зустрічі політичних представників Молдови і невизнаного Придністров’я було вирішено питання про видачу нейтральних автомобільних номерів і техпаспортів для автомобілів, зареєстрованих у Придністров’ї. Це дасть змогу Придністровським автомобілістам мати вільний доступ до міжнародного дорожнього руху. Нині сторони працюють над відновленням телефонного (мобільного і стаціонарного) зв’язку між двома берегами Дністра, розробляється також документ про зняття бар’єрів для банківської діяльності.

Павел Філіп. Фото: agroexpert.md

 

Ігор Додон – прихильник федералізації Молдови (славнозвісний Меморандум Козака) та яскравий проросійський політик. У 2016 році він заявив про визнання приналежності Криму до РФ, що викликало гостру критику з боку українського МЗС і потягло за собою відкликання українського посла в Молдові Івана Гнатишина.

Ігор Додон. Фото: sputnik.md

У 2018 році Молдова заявила про те, що найме юридичну фірму, аби та оцінила збитки, нанесені їй Росією. Минулого року за наполяганням Молдови також була прийнята резолюція ООН про беззастережне виведення російських військових з території Молдови (згідно Стамбульського договору 1999 року). Проте, Росія так і не збирається виводити свої війська з регіону, заявляючи, що з часу договору геополітична ситуація в регіоні змінилася. Це ставить під загрозу як молдовську безпеку, так і українську. Яскравий тому приклад: військовий стан в кінці 2018 року був введений також і у Вінницькій області, що має спільний кордон із ПМР, аби не допустити провокацій зі сторони невизнаної республіки.


На завершення:

«Для більшості молдован це (повернення регіону – ред.) – не першорядний пріоритет. Люди на правому березі навчилися жити без Придністров’я, вони стурбовані в першу чергу соціальними і економічними проблемами, які мають безпосередній вплив на якість їх життя», – заявив виконавчий директор Асоціації Зовнішньої політики Молдови Віктор Кіріле.

До того ж, у сценарії Придністров’я та в тому, як розвивався і як затягнувся конфлікт, можна легко помітити паралель із Донбасом. Для України це – наочний приклад того, у що може вилитися заморожений конфлікт.

Данило В’юнов

Фото на обкладинці: УНІАН

Джерела:

Придністровська Молдавська республіка – resource.history.org.ua

Придністровський конфлікт  – history-konspect.org

Боротьба за Придністров’я: специфічна гра Молдови – unian.ua

Молдова й надалі наполягатиме на виведенні військ РФ із Придністров’я – ukrinform.ua

Ситуація в Придністров’ї далека від врегулювання – ukrinform.ua

Придністровське врегулювання: Рим приймає переговори у форматі «5+2» – ukrinform.ua

Витоки, сутність та шляхи вирішення придністровської проблеми – osvita.ua

План України щодо Придністров’я схвально прийнятий усіма сторонами – korrespondent.net

Репортаж з Придністров’я – segodnya.ua

ПЛАН ЮЩЕНКА «ЗАВИС»? – umoloda.kiev.ua

Придністровський конфлікт – wikipedia.org

Первая локальная. Три монолога украинских националистов, воевавших за «Приднестровье» – hromadske.ua

Війна на Дністрі: Рана глибиною в чверть століття – ukrinform.ua

Придністров’я: 10 уроків для України – hromadske.ua

Приднестровский кризис 2006 года – wikipedia.org