Забута дружба: хроніка ірано-американських відносин. Частина 1

Минулого тижня США скасували виключення у торгівлі нафтою з Іраном для восьми країн. Тепер компанії цих держав, які купуватимуть нафту в Ірану, підпадуть під санкції уряду США. Що передувало такому рішенню і як змінювалися відносини між Іраном та Штатами – у матеріалі Внутрішнього дворика.

Другу половину 19 століття можна сміливо назвати початком спільної історії відносин Сполучених Штатів та Ірану – геополітичне протистояння Російської та Британської імперій за контроль над Центральною Азією, еміратом Афганістан та тогочасним Іраном – Персією – досить серйозно хвилювала останніх. І поки Британія намагалась об’єднати свої колонії, готуючись до зіткнення з Росією, перси активно шукали способи не приймати жодної участі у «Великій грі».

Мова йде не тільки про контроль над територіями та лояльністю Ірану до учасників протистояння. Використовуючи постійний дипломатичний, військовий та економічний тиск, Персії вдалося зайняти роль «дійної корови» спочатку для Росії, а потім і Британії. У ході перших двох російсько-перських війн було втрачено значний шматок – Дагестан, Грузію, Імеретію, Гурію, Мінгрелію, Абхазію та частину Вірменії на користь Росії.

За винятком англо-перської війни (1856-1857), відносини з Великобританією на перший погляд були не такими ворожими. Але те, чого Британії не вдавалося взяти військовою силою, з лишком компенсувалося економічною експлуатацією. До кінця 19 століття Іран надав британцям виняткові концесії на все – від телеграфних ліній до тютюну. Згодом і права на іранську нафту також були передані англо-перській нафтовій компанії.

Ілюстративне зображення Російської та Британської імперій, що ділять між собою Персію. Фото: Wikimedia Commons

Британія та Росія були настільки впевнені у своєму контролі над Персією, що в 1907 році підписали сумнозвісну Англо-російську угоду. Без відома парламенту Персії та та будь-кого взагалі, цю територію було розподілено на російську, британську та нейтральну зони.

США приймали участь в житті Близького Сходу ще за сто років до підписання цієї угоди. На початку 1800-х років, за часів адміністрації Томаса Джефферсона, Штати вели боротьбу проти піратства в північноафриканських або «варварських» провінціях Османської імперії. Це була війна за свободу судноплавства у відкритому морі, яка вплинула на торгові питання США, особливо тому, що нова республіка більше не користувалася перевагами британського військово-морського захисту.

Проте, з середини 19 століття Сполучені Штати Америки, здебільшого, були пасивними спостерігачами прояву імперських амбіцій Росії та Британії на території Ірану. Вся американська підтримка, виключно неурядова, була зосереджена на розвитку освітнього сектору. До 1895 року під егідою місіонерів Американської пресвітеріанської церкви було відкрито 117 шкіл, значних зусиль було докладено у розвиток медицини та соціального забезпечення. І хоча ці місії були неурядовими, перші цеглини у розвиток відносин було покладено саме тоді. У 1856 році було підписано договір «Про дружбу і торгівлю», а пізніше, у 1883 році – встановлено дипломатичні відносини.

Першим американським послом в Персії став Семюель Бенджамін. Фото: Wikimedia Commons

У 1910 році перський уряд звернувся до президента США Вільяма Говарда Тафта з проханням надати технічну допомогу в реорганізації фінансової системи країни. Керівником групи експертів, яких відрядили в Тегеран, став Морган Шустер.

Спільними зусиллями британських і російських дипломатів у Тегерані, місія повністю провалилась і тривала лише вісім місяців. За цей час Морган неодноразово вступав у конфронтацію з російськими та британськими чиновниками, прагнучи захистити інтереси персів. У своїй книзі «Придушення Персії», опублікованій незабаром після його повернення до Сполучених Штатів, розповідається про державний переворот з розпуском Меджлісу (парламенту), проведеному під тиском з боку Росії в грудні 1911 року.

Ілюстрація з книги «Придушення Персії», на фото – загін російських казаків, що приймали участь у перевороті

Незважаючи на проголошення нейтралітету у Першій світовій війні, Іран був окупований російськими та британськими військами. Президент Вудро Вільсон наполягав на тому, що післявоєнні домовленості між союзниками будуть захищати права слабших націй і приборкувати імперіалістичні апетити деяких держав. Пізніше ці слова будуть піддані випробуванню на іранській арені. Початок більшовицької революції в жовтні 1917 року мав довгострокові наслідки для американо-іранських відносин.

Під час підготовки до мирних переговорів у Парижі в січні 1919 року, Тегеран звернувся до Вашингтону по гарантії того, що скарги Ірану і його прагнення до незалежності будуть почуті великими державами. Але на практиці делегація Ірану була виключена з процесу мирних переговорів.

Жорж Клемансо, Вудро Вільсон та Ллойд Джордж на Паризькій мирній конференції. Фото: iLawJournal News

Більшовицька революція і подальше радянське правління в Росії породили спроби стримати поширення комунізму на сусідні території, особливо після Другої світової війни. Таким чином, це сприяло стриманому і мовчазному визнанню Вашингтоном Ірану сферою британського впливу після закінчення Першої світової війни.

Англо-іранську угоду 1919 року «Про британську допомогу сприянню прогресу і добробуту Персії» фактично слід вважати кабальною – угода прямо встановлювала протекторат Англії над Іраном. У 1920 році, на підставі пункту угоди про перегляд митного тарифу, була підписана англо-іранська митна конвенція, яка встановлювала для Англії виключно вигідні і знижені тарифи, а для Радянської Росії дуже високі, фактично заборонні. У відповідь на цей крок Іран охопили різкі протести громадськості. Парламент Ірану не ратифікував договір, тим самим підігрівши англійський імперіалізм до рекордних температур.

Сподіваючись зменшити англійський вплив у Ірані та відчайдушно потребуючи нових джерел доходів, іранська влада заохочувала великі економічні інвестиції США в свою країну. Нафта була найбільшим економічним стимулом, який Тегеран міг запропонувати США за посилення американського інтересу до цієї країни.

Аби протидіяти домінуючому становищу Великобританії, була укладена альтернативна і більш вигідна нафтова угода. Наприкінці 1920 року Тегеран почав обговорювати з Вашингтоном можливість американської нафтової концесії, а наприкінці 1921 року Меджліс підтвердив своє бажання американських інвестицій.

Тегеран також висловив бажання залучити ще одну команду американських фінансових консультантів. Нова група американських радників прибула до Ірану в період важливих політичних перетворень у цій країні. У 1921 році в Ірані відбувся переворот – він став можливим лише завдяки реакції на безсилля центральної влади, регіональній роздробленості Ірану і створенню Гілянської Радянської Соціалістичної Республіки (короткочасна радянська республіка в іранській провінції Гілян, яка існувала з червня 1920 року по вересень 1921 – прим.ред). До влади прийшла нова династія на чолі з Реза Шахом.

Будучи вірним своїм обіцянкам населенню, яке багато в чому підтримало бунтівників чотирма роками раніше, Реза Шах провів ряд радикальних реформ у внутрішній політиці. Однак домогтися поступок з боку англійців він не зумів, бо особливих інструментів тиску на них Іран в той час не мав.

Автомобіль англо-перської нафтової компанії 1950-х років в Ірані. Фото: r/HistoryPorn

За часів Рези Шаха британцям все ще належало майже все: нафтовидобуток, основні родовища і залізничні мережі. Ситуація з «засиллям» англійців в енергетичному секторі Ірану була настільки гнітючою і парадоксальною, що сама держава не отримувала достатньо нафти для власного споживання і змушена була імпортувати його з сусіднього Радянського Союзу, маючи величезні родовища прямо під носом.

Коли Реза висунув ультимативні вимоги британцям з приводу умов співпраці щодо нафти, ті лише розсміялися йому у відповідь, а спільна нафтова компанія відмовилася вести з ним переговори. Шах виглядав слабким на цьому тлі. Спробувавши вести нейтральну політику і балансувати між Радянським Союзом і Британією, в 1941 році він відмовив їм обом в розміщенні військових баз на території Ірану. Тоді радянські та британські війська просто самі вторглися в Іран і змусили Резу Шаха відректися від престолу, що він і зробив у тому ж 1941 році.

Ця ситуація, в поєднанні з тривалим бажанням Штатів запобігти втраті суверенітету Іраном, призвела до нерішучості американської політики щодо Ірану, яка тривала до перевороту 1953 року, організованого Центральним розвідувальним управлінням. У травні 1953 року директор ЦРУ Аллен Даллес розробив проект операції «Аякс».

Мережко Владислав

На головному фото зображено
Американську меморіальну школу в Тебризі, 1923 рік.
Джерело: Wikimedia Commons


Джерела:

Russia and Britain in Persia, 1864-1914; a study in imperialism

The Middle East and the United States: a historical and political reassessment

The Strangling of Persia; a Story of the European Diplomacy and Oriental Intrigue That Resulted in the Denationalization of Twelve Million Mohammedans, a Personal Narrative

U.S. – Iranian relations, 1911-1951

Iran and America: A forgotten friendship

How the British Screwed Up the Middle East, in 10 Classic Cartoons

Ирано-американские отношения: трудности и противоречия

Англо-иранское соглашение 1919 года, 9 августа

Проблема отношений Ирана и США: история одного забытого и очень известного переворота